Рецензия на книгу

• 

  giggster6 ноября 2013 г.

  Починаючи з «Дня опричника» (а, можливо, навіть з «Трилогии») тексти Сорокіна стали, на перший погляд, доступнішими і більш легкотравними, а значить, ніби має бути легше звести їх до якоїсь однієї ідеї чи визначеного задуму, та для мене це не так. Про твори Сорокіна все ще важко писати щось однозначне. Як би він не спрощував, його твори знаходяться для мене в окремій літературній площині. Тому найменше хотілося б зводити враження до радісних перерахувань всіх прозорливо побачених рис майбутнього – від нових наркотиків у вигляді теллурових цвяхів до ваххабистських повстань і розпаду Росії на різноманітні складові, які виглядають більш логічним і послідовними ніж теперішня еклектичність.
  Творчий процес у Сорокіна – та, власне, й у будь-якого іншого вартого уваги автора – відбувається складнішим чином: на вході купа підмічених у реальному житті деталей, спостережень, побачених чи відчутих тенденцій. Все це потрапляє у чорну скриню письменницької голови, де з ними відбувається достеменно не відомо які процеси. А на виході маємо текст. І малювати прості лінії «з точки А до точки Б», як на мене, значить, примітизувати сам твір і намагатися підігнати його під просту схему.
  Тому не буду оцінювати достовірність майбутньої Європи, описаної Сорокіним. Підозрюю, цей роман може бути зовсім про інше. Скажімо, про те, що ззовні в історії людства відбуваються масштабні зміни – пересуваються кордони, змінюються мови, з'являється до цього небачене, але суть людини це не змінює. У цьому нагромадженні деталей з простим результатом на виході «Теллурия» нагадала мені «Сердца четырех», від якого у мене склалося схоже враження – люди роблять тисячі вчинків, відчайдушно борються, готові до будь-яких засобів для досягнення мети. А метою є чотири кульки з цифрами 6, 2, 5, 5.

  4

  69