Рецензия на книгу

• 

  ohmel21 октября 2013 г.

  Нечуй-Левицький у моїх спогадах лишився шкільно-хрестоматійним автором «Миколи Джері» – завзятого борця за волю народу або університетсько-юмористичним оповідачем українського побуту на стосунків людей. Мені хотілося вірити, що саме гумористичне начало й є основою творчості письменника. Даремно. Я помилялася, і це повністю доводять не читані мною раньше «Старосвітські батюшки та матушки».
  Нечуй-Левицький виявився ширшим за мої уявлення, цікавішим, більш епічним і, в одночас, більш сучасним за деяких нинішніх «геніїв пера».
  По-перше, повість увібрала у себе більше 40 років життя головних героїв. Їх декілька, як і часів оповіді. Не зважаючи на лінійність описів, паралельно розгортаються дві лінії життя двох родин, в центрі яких постаті двох жінок – Онисії та Олесі.
  Так, не зважаючи на всі реалії, Нечуй-Левицький обрав за головних жінок.
  Перша - проста паніматка, роботяща та завзята, іноді істерична Онисія, яка дає раду і господарству, і чоловікові, і архієреєві. Непосидюча та практична, вона чітко розуміє, що їй до вподоби, яким має бути її життя, від того й гарбузує Балабусі. Але під старість стає нестерпно жорсткою, навіть жорстокою.
  Друга – ніби панна, лінкувата, не практична та «романтична» Олеся. Яка, попри все, зуміла верховодити чоловіком і, навіть, розчавити своїми уявленнями життя доньки Насті. Звісно, заміж їй треба було, бо дома ще одна сестра, краща за неї, але молодша. Некоханий чоловік і коханий москаль а потім, вже в п’ятдесят чи то поляк, чи то німець. Білила та вата під платтям, папироски та відсутність розмов про смерть, весела компанія і дочка заміжня за підстаркуватим вдівцем з трьома дітьми.
  Дві жінки живуть в різних умовах, переймаються різними проблемами, знаються кожна з цікавими їй людьми. Та одне у них спільне – вони свободні й невільні одночасно, але вони мають стрижень. Залізний.
  Я читала і не могла відірватися. І той самий Нечуй-Левицький відкрив ще одне своє лице.

  6

  361