Рецензия на книгу

• 

  zhuki30 сентября 2013 г.

  Не знаю, чи якийсь письменник отримував більше відмов на публікацію свого роману як ірландець Семюель Беккет - 42 рази. Але врешті роман надрукували. Згодом автор перекладає його з англійської на французьку.

  У більшості відгуків про цю книжку одними із найпоширеніших означувальних термінів можна зустріти "абсурд" та "авангард". Але мені здається, що чим далі, для сучасного читача - все менше можна вважати виклад сюжету та самого героя абсурдними, нетиповими та вщент розкритикованими.

  Дисгармонія із зовнішнім світом, відсутність будь-яких прагматичних амбіцій, апатія до людей, безробіття врешті - для "нормальної" людини все це яскраво свідчить про деградацію та внутрішній розлад. Саме таким і є Мерфі. Він витримує у своєму стилі до кінця: навіть коли все-таки знаходить роботу, це не вирівнює його соціального статусу, не робить з нього нарешті успішного кар'єродобувача - навпаки, герой ще більше поглинається власними ще повністю недослідженими закутками душі. Робота його теж специфічна, але якраз відповідає його потребам - працюючи санітаром у психологічній лікарні він розуміє, що потрапив в ідеальне середовище. Мерфі не лякається пустих поглядів у нікуди місцевих хворих - а розуміє як ніхто цей напівнірванний блаженний стан. Один з пацієнтів стає для нього майже ідеалом, до котрого Мерфі вже давно прагне розвинутись.

  Його друзі частково також знаходяться по ту сторону асоціальності та безнадійності, проте не хочуть визнати своєї бодай мінімальної тотожності по духу з Мерфі. Хоча й відчувають потребу в ньому, кожен по-своєму люблять його.

  Особисто мені Мерфі симпатизує своєю скромністю щодо його власної природи та методу пошуку істини, себе. Його відчуження не є наслідком штучних намагань відокремитись від суспільства, виявити свою іншість та оригінальність. Він просто байдужий до навколишнього світу, хоча часами й намагається входити у його теплі закутки. На його фоні чітко видно пустоти та сірі плями, котрі потребують катарсису.

  Роман читати не дуже складно, хоча й постійно натрапляєш на безліч невідомих термінів та цікавих авторських неологізмів. Але такі складнощі передбачені автором і спростовуються прикінцевим додатком-коментарями.

  P.S. В ідеалі, рекомендую у перерві між читанням переглянути фільм Ренати Литвиновой "Последняя сказка Риты" - естетичний психоефект гарантовано!

  3

  164