Рецензия на книгу

• 

  Aries_Domini3 сентября 2013 г.

  Уперше я надибала на Сплета минулого чи позаминулого року, мандруючи Інтернетом. Це були дві кумедні картинки – котик, що визирає з-під ковдри, і той самий котик, але схований під нею. Якщо вмикати їх по черзі, вийде міні-анімація.
  
  
  Тоді я ще й гадки не мала, що цього гіперпухнастого чорного мурнявчика звуть Сплетом і що він – не простий кіт, а літературний, і про нього вигадано не одну мальовану історію.
  «Кіт на ім’я Сплет» – дуже першовереснева оповідка, адже в ній головний герой іде до школи. Точніше, робить все можливе і хапається за будь-яку дрібничку, аби туди не йти. Його химерно закручений (то спіраллю, то зигзагом, то знаком питання) хвіст здригається від однієї думки про страшний і невідомий заклад. Звісно ж, значно приємніше повалятися в ліжечку і нікуди не поспішати, але Сплетова мама – киця наполеглива. :)
  Правду кажучи, я навіть трохи позаздрила Сплетові, бо в Котячій Школі його вчили любити і поважати… себе. І розповідали про те, якими чудовими істотами є коти, а також про те, що вони полюбляють їсти і чим запивати. [Однак як фелінолог-любитель можу посперечатися щодо корисності молока: насправді воно не повністю перетравлюється котячим організмом (те саме стосується дорослих людей, а також їжаків та інших тварин, яких ми підгодовуємо), а отже, не є аж таким корисним, як ми звикли про нього думати і читати в художній літературі (згадати хоча б «Кота, що гуляє сам по собі» Редьярда Кіплінґа).]
  Сплет говорить мені, що безвихідних ситуацій не буває і що не все так кепсько, як здається: аби побороти свої страхи, треба зустрітися із ними віч-на-віч.
  Малеча ж із задоволенням погортає ці нявкотливі барвисті сторінки і порадіє, що все у Сплета владналося. Та й хіба може бути інакше у добрих казках? Власне, за це я їх і люблю.
  Усім – па-па! До наступної книги!
  

  25

  668