Рецензия на книгу
Франкенштейн
Мэри Шелли
Аноним25 июля 2022 г.ми у відповіді за тих, кого приручили..
Чудесна книга, що ще можна сказати. Коротка, але неймовірно цікава і повчальна історія, вона ніби вирізняється серед інших класичних книжок. Вона похмура і наповнена злом, яке з’явилось із-за невідповідальних людей. Таких як Віктор Франкенштейн, наприклад. Він хотів визнання, хотів створити «щось» таке, про що ніхто і подумати не міг. Я була дуже розлючена вчинком головного героя. Як можна власноруч створити(навмисно до того ж) щось живе, а потім взяти і покинути? І при цьому щей думати, що воно нікому не нашкодить і буде собі жити саме по собі. Спочатку, цей «монстр Франкенштейна» мав надзвичайно добру «душу». Він хотів жити як і всі звичайні люди, хотів приносити їм добро, але мало того, що його творець покинув його напризволяще, щей люди навколо так само відрікались від нього із-за його вигляду.Звичайно, якби особисто я побачила таке в реальному житті, то я б перелякалася не на жарт, але під час читання в мене було щире співчуття до монстра, оскільки його думки були настільки відчайдушними, що неможливо було залишатись байдужою. Отже, що ми в результаті маєм: господар покинув, люди жахаються його. Монстр зрозумів, що на його доброту і бажання допомогти всім наплювати. Він повністю зненавидів свого творця за те, що той приніс йому життя і кинув напризволяще. Ось так і зародилось зло. Зло, яке нищило, всіх, хто якимось чином був пов’язаний з Віктором. Тим часом сам Віктор теж дуже пошкодував про своє рішення. Він розумів, що скоро монстр і до нього добереться, що наводило на нього жах. Його рідня стає жертвами його творіння. Тому Віктор тікає. А ось що було далі, прочитаєте вже самі. Мені неймовірно шкода монстра і я розумію його злість і дії. А ось до Віктора в мене не було ніякого співчуття, оскільки як кажуть: «Ми у відповіді за тих, кого приручили».1145