Рецензия на книгу

• 

  Andrew_Sereda17 августа 2013 г.

  Это я для себя пишу. Мне надо помнить. Одни бессмертные способны жить безпамятно
  

  Збірка новел четвертого за значимістю після... ну після більш відомих ірландців Шона О`Фаолейна справила на мене двояке враження. З одного боку:

  роман "І знову"- особливо не зачепив.Начебто й стилістика гарна, реалізм письменника якось навіть і непомітний, начебто і тема цікава- старому журналісту Джеймсу Янгеру одного дня, раптом, приходить поідомлення з Небесної Канцелярії про те, що йому дається шанс прожити ще 65 років у зворотній бік ( такий собі Бен Баттон 1970-х ), але зовсім без спогадів про минулі 65 років. Ось тут починається трясина. 200 сторінок про спробу віднайти давнє кохання й не згубити теперішнє, оповідки й марення про минуле від колишніх знайомих були нудні. Коротше, в цьому романі спрацьовує принцип 20/80. 80% ідеї міститься на 20% тексту. Отже, роман на поціновувачів, але явно не для широкого кола читачів.

  
  Ведь експеримент с возвращением молодости и ясности должен был издевательски продемонстрировать то, что если нам даже по-божески прибавить жизненного опыта, то мы, смертные, всё равно нихрена не научимся
  

  З іншого боку- новели. Тут О`Фаолейн просто блискуч. Тут вам все чого потребує новела: сюжет, інтрига, напруга від початку й до кінця.
  Особливо рекомендую новели " Фуга"- про долю двох учасників повстання 1916 року, проти яких все- вороги, тварини, навіть пейзажі підкреслюють їхню приреченість, але вони знаходять підтримку серед тих, на допомогу яких не сподівались. А також новелу "Однієї породи"- про людську самотність, злість, заздрість, і про те, як через багато років зашкарубле серце знов стає добрим.

  8 понравилось

  208