Рецензия на книгу

• 

  nestabooks

  21 июня 2022

  Я любила його як дочка. Але як людина – ненавиділа.

  знайомство з Колін Гувер пройшло досить вдало. як і з усіма новими для мене авторами, я не очікую чогось від книги, аби потім не було розчарування і Колін Гувер підкорила моє серце повністю.

  по-перше, я хочу сказати, що ця книга дійсно змусила мене трохи змінити своє ставлення до жертв насильства, і саме тому питання почему вона його не покине? виникатиме в останню чергу. по-друге, це дійсно той самий роман, який би я радила прочитати. так чи інашке, читаючи книгу, ми бачимо все очима головних героїв і тому читати про думки, відчуття, супротив та багато чого іншого від жертви це також нереальний досвід і важливо розуміння дій жертв.

  тепер щодо персонажів. Лілі. люба, чарівна Лілі. вона дійсно як квітка, але навіть попри те, що її життя намагалося зламати її, вона стояла непохитно. я дуже співчувала ситуації, в якій вона опинилася, в деяких моментах я була дуже зла на неї, але вона велика молодець і коли вона сказала ті самі слова і її думки в той момент. вона нереально крута.

  Райлі. харизматичний, привабливий. я не встояла, чесно, але це все Колін та її талант робити цікавих та привабливих персонажів навіть з якихось довбнів. ну добре, він реально цікавий персонаж і якби йому випала інша доля, я би залюбки його покохала усім серцем, адже лікарі, а особливо нейрохірурги, то моє улюблене. але не судилося. чесно, я відчувала, що в нього буде якась болюча історія, через яку він себе так поводить, але ж це привід себе так поводити, треба якось тримати себе у руках. і що мені сподобалося, в деякі моменти він реально був цілком нормальним, знову приємним і ці моменти, вони змушують вірити не тільки Лілі, а й читата, що можливо щось гарне з цього і вийде. це дуже круто, бо навіть читач може сумніватися, чи повториться таке знову, чи ні.

  Атлас. цей чоловік вкрав моє серце. останній раз я так плакала, коли читала Сару Дж. Маас, та вже не пам'ятаю, коли мені потрібно було робити перерви, аби запокоїтися, щоб продовжити читання. Атлас — це чоловік-мрія. він занадто ідеальний, аби бути реальним. моменти з ним були настільки емоційними, суто для мене, що я не стримувала себе. він вкрав не тільки моє серце, але й всі емоції. на прикінці книги я були ніби спустошена. але це тільки плюс.

  я знову ж таки скажу, що цю книгу треба читати, адже це дуже круто, коли така важлива тема підіймається і так круто подається читачам. я видчувала дискомфорт, страх, розпач, безсилля, а в інший момент я плакала від слів Атласа, його пояснень та роз'яснення ситуації. тож, не думайте багато, а беріть та читайте цю книгу.

  59