Рецензия на книгу
Всадник без головы
Томас Майн Рид
Аноним29 июля 2013 г."Любовь смеется над препятствиями"
Я довго відкладала прочитання цієї книги, хоча не розумію чому. Стояла собі смирно на поличці, чекаючи свого часу. І ось нещодавно вона кинулася мені в очі, коли я шукала, що б таке почитати. Це улюблена книжка мого тата(і єдина, за його словами:-Р), мамині відклики теж були позитивні, тож я все таки взялася за неї. Можу сказати лише «Вау!». Ця книга захоплює в свої тенета одразу, зацікавлюючи кожним новим реченням. І особливе те, що, читаючи її, все пролітає перед очима, як фільм. Сюжет непередбачуваний з багатьма переломними моментами, де ти переживаєш за долю кожного героя, думаєш одне, а виявляється зовсім інше.Мені не сподобалося це «почуття» Колхауна до Лу. Ну як так можна? Це зовсім бридко… Одна кров…А про можливі вади дітей він думав взагалі? Не в перший раз я зустрічаю такі речі (згадується «Граф монте Крісто»), але завжди це викликає тільки відразу. Можливо, колись це і було нормально, але зараз – аморально.
Як на мене, то опис дикої природи у романі просто надзвичайний. Я просто закохалася у цей чудовий сад( де вони їхали разом), халупку Моріса серед лісу . Ця атмосфера Техасу з його особливими законами, життям просто не може не захоплювати. Проте найбільш визначні ролі грають мустанги – це дикі, свободолюбові, горді коні. Вони швидкі, витривалі і головне – вільні. Кожна людина у душі кінь (змушена робити те, що не хоче, залежна від когось) або мустанг(вільна і дика).
Ну і звісно тема кохання. Як без неї? Ця лінія проходить уздовж всього твору. Воно велике, правдиве і непорочне. Це кохання з першого погляду. Лу не зважає на дивні норми честі, а просто кохає. Він забувши, про все інше, думає тільки про неї…Їхнє почуття здатне пройти всі випробування, але що чекатиме їх у майбутньому?
«Єто моя судьба. Я чувствую, я знаю єто. Мне страшно идти ей навстречу, но я не в силах избежать ее. Я не могу и не хочу»
653
