Рецензия на книгу

• 

  zhuki18 июля 2013 г.

  Наукова фантастика. Читається дуже легко і швидко. Почуття гумору влучне та тонке.

  Хайнлайн трохи поспішив із порочими надіями на 2000 рік, в котрому вже буде (хоча ще засекречена) машина часу, у великих містах не буде смогу, у чоловіків вирішиться проблема з голінням, домогосподарки не матимуть зайвих клопотів, адже всі їхні завдання автоматизуються та ін. До слова, роман написаний 1956 року, а події відбуваються 1970-го та 2000-2001 рр.

  Головний герой - інженер-механік, що свого часу додумався сконструювати роботів, котрі можуть виконувати хатню роботу. Але як цілковито творчу, але зовсім не прагматичну натуру, його ошукують друг-співзасновник фірми та жінка. Потрапивши у майбутнє, він бачить всі наслідки, тому знову повертається у минуле, аби переробити деякий розвиток подій.

  Питання анахронізму та пересування у часі філософське. Автору трохи вдається його зачепити та по-своєму спробувати пояснити, мовляв, можливо існують паралельні потоки часу чи альтернативна Вселенна... Бо як інакше пояснити повернення у теперішнє - з минулого, в котрому вдалося дещо поміняти? Як ці два теперішні мають співіснувати? Певно автору таки захотілося подискутувати на вічне питання можливості існування машини часу та принципу її дії. Як на мене, роздуми про це корисні хіба як вправи для мозку.

  А ще в цьому романі відчутна пристрасть автора до котів. Можна виокремити цілі фрагменти щодо особливості поведінки котів і спілкуваннями з ними:
  

  
  Дело в том, что кошачий «протокол» еще строже, чем дипломатический. Он основан на взаимном уважении и чувстве собственного достоинства.

  
  І наостанок, мене дуже здивував той факт, що роман написаний за 13 днів:
  

  
  Когда мы жили в Колорадо, там выпал снег. Наш кот — а я кошатник — захотел выйти из дома, и я открыл ему дверь, но он не выходил. Просто продолжал вопить. До этого он видел снег, и я не мог понять, что случилось. Я снова и снова открывал перед ним другие двери, а он опять не выходил. Потом Джинни сказала «О, он ищет дверь в лето». Я махнул на кота рукой, попросил её не говорить больше ни слова и написал роман «Дверь в лето» за 13 дней.

  (Heinlein interview with Alfred Bester; pg 487 Redemolished).

  4

  13