Рецензия на книгу

• 

  Nina_M13 февраля 2022 г.

  Сюжет цієї книги нагадав мені про безглузді проєкти, які стали такими популярними в нашій школі під гаслом "Нової української школи". Застрельте мене, але я їх ненавиджу. І як вчитель, і як завуч, і - особливо - як мама. Який дурень гадає, що дитина в третьому класі взмозі зробити модель легенів або в другому класі - модель пенька та його мешканців, чи в четвертому - 3D-модель країни? І от коли я прочитала "Борошняних немовлят", одразу уявила собі, що наші 9-класники (саме в 9 класі вчаться наші ровесники героїв - 14-літні школярі) ходять із мішечками, наповненими борошном. Треш. Можливо, це цікаво й корисно з міркувань розвитку соціальної відповідальності, але тим не менше.

  Значно цікавіше й правдивіше авторці вдалося показати, як зростають і дорослішають діти. У центрі уваги перебуває Саймон Мартін, якому борошняна малючка допомагає прийняти той факт, що батько колись полишив їх із мамою. Лінію Саймона письменниця прописує доволі детально й психологічно вмотивовано. Справді, його емоційне зростання видається цікавим та зворушливим.

  Цікаво, однак інша книга авторки -  Энн Файн - Щоденник кота-вбивці - припала до душі більше.

  25

  657