Рецензия на книгу

• 

  Elaine_Dan13 января 2022 г.

  Слово, сказане своєчасно, — наче золоті яблука у різьбленому срібному візерунку. (Пр. 25:11)

  Гадаю, що це одна з причин непорозуміння між Діаною й Люсі у цій детективній історії — умовчування своїх почуттів та думок. Ба більше, не тільки між ними, а й між Діаною та її дітьми. Можливо, трагедії вдалося б уникнути… Хоча хто зна — мотив корінням уходить далеко глибше.

  Прочитала цю захопливу історію швидко. Гортаєш сторінки і немов поринаєш у життя родини Гудвін та спостерігаєш за подіями то очима невістки Люсі, то свекрухи Діани. Сподобався такий прийом, бо ширше бачиш як з’явилося та розвивалося непорозуміння між невісткою й свекрухою. Тут немає правих і лівих, правда на стороні обох жінок, а під різним кутом зору це стає ясніше. Характери прописані майстерно, до уваги взята й емоційна, й психологічна сторона. Люсі та Діана мов вогонь і лід — одна відкрита й емоційна, інша стримана й жорстка. Сюжет не лінійний: переносимося з сьогодення до минулого, а потім знову до подій розслідування. Деталі проявлятимуться поступово і про винуватця дізнаємося тільки наприкінці. Фінал приголомшив: вбивцю не вгадала.

  Детективна лінія присутня, але вона не головна. В першу чергу, роман про жінок родини Гудвін: Діану, Люсі й Нетті.

  Буває, читаєш і одразу розподіляєш ролі: так, це хороший, це поганець, а цей зовсім пропащий. Тут такого не було, персонажі мають хороші й погані риси, все як у житті. Симпатизувала обом жінкам. Не дивлячись на свою холодність і суворість, Діана добра й співчутлива, тільки не вміє цього показувати. Тому з чужими людьми їй легше, ніж з рідними. Але смерть все розставляє по місцям — Люсі зрозуміє свою свекруху та буде їй вдячна. Історія, що не залишає байдужим. Читайте та робіть власні висновки. І не забувайте: література суб’єктивна.

  1

  135