Рецензия на книгу

• 

  Varvarka5 апреля 2013 г.

  Не можу сказати, що ця книга стала моєю улюбленою, але трилогію (дві книжки із якої я ще не читала), хочу мати в своїй бібліотеці. Щоб можна було перечитати колись принагідно, або комусь дати почитати... Друге швидше.

  Книжка читалася швидко, коробили незручні моменти типу "Фейл? - епік фейл!". Сто раз запитувала себе - ну як, як, як можна у 37 років бути настільки наївною, неорганізованою жінкою і постійно потрапляти у купу незручних ситуацій!? Як можна жерти батон у ліжку і спати з псом (ой, блін, как вспомню - так взрогну). Як можна Не вчитися на Власних помилках?!

  Головна героїня допомагає іншим вирішувати їхні проблеми - з мушками, плямами на сукнях, сімейні трабли, конфлікти з дітьми-підлітками, а сама не може дати собі ради з елементарними операціями. Ну ок, хату збудувала, але двері ж не закриваються! В хаті зимно як у псярні! Гості виїдають усе, що несла в торбах тих пару км від станції і до неї! Блін... Гості гостями, але має бути порядок хоч десь! У Юдити він є лише у листах, які вона пише читачам видання, в якому працює.

  Я занадто гостро і емоційно суджу, знаю. Може тому, що не зустрічалася по житті з такими от людьми "не від світу цього". Хоча... Може я їх просто не підпускаю до себе, тримаюся на відстані, боячись "заразитися".

  Під час прочитання жодного рану не ототожнила себе із героїнею. От зовсім зовсім у ній немає нічого мого. Бо я не можу махнути рукою, на те що зі мною діється, і кожен епік фейл для мене трагедія на півроку. Бо в мене хоч і немає на усіх фронтах порядку, у-по-ряд-ко-ва-нос-ті , але я до цього прагну і йду маленькими але невпинними кроками.

  Моменти, які видалися кумедними - спілкування мами і тата Юдити, продаж картини, і листування із Блакитним.

  Сподобалося - дружба із Улею, котики, власний будинок за містом.

  9

  150