Рецензия на книгу
Тринадцатая сказка
Диана Сеттерфилд
crazy_squirrel29 марта 2013 г.Книга, в сюжеті якої є книги, — чистий наркотик для книжкового аддікта. А якщо книжки там складають якщо не центр, а хоча б дуже значну частину, — все, пишіть «пропало») Книжковий аддікт в такій книзі втоне з головою і не повернеться, доки не дочитає. Так же приємно усвідомлювати, що не ти один такий книжковий псих)
«Тринадцята легенда» обіцяла бути саме от такою книжечкою. Багато-багато книжок, таємниці, розплутування, стара й не дуже добра Англія. Що сталося з близнюками багато-багато років тому? Чому письменниця ніколи не розповідає правди? Інтрига затягує, сторінка гортається за сторінкою, все цікаво і захопливо. Але. З чим-чим, а от із психами авторка, як на мене, таки дала маху. Тому що ці психи — не просто «милі диваки», а люди з дійсно нездоровою психікою. Причім не 1-2, а майже всі. І від того створювалося доволі неприємне, липке відчуття чогось брудного і заразного. Особливо в тих моментах, де авторка явно перегинала палицю, скажімо, з люблячим татком, що передушив собі волоссям пальця. Бррр. Я не буду говорити, що такого в житті не буває, дах бува й не так їде, але от задоволення від такого читання щось не густо. Загалом історія захоплива, і лиш за те «3,5», а не «3», а проте все ж занадто накручена. І що головне — особисто я ніц, крім розважальності й усвідомлення, що яких тільки психів не наплодиться, в цій книзі не знайшла.
А ще у мене залишилося декілька запитань…
Кого, врешті-решт Віда Вінтер витягла з полум'я? Аделіну чи Еммеліну?
І якщо то була Еммеліна, то що вона шукала вночі на цвинтарі?
І до чого тут її слова «Мертві йдуть під землю» (чи як там було?), і з якого дива оповідачка їх розібрала?2075