Рецензия на книгу

• 

  Romashka287 февраля 2013 г.

  ФЛЕШМОБ - 2013

  Що таке "англійський" гумор? Це коли один шановний джентльмен говорить іншому інтелігентному джентльменові щось таке, чого ніхто не розуміє. І саме це їх і забавляє.

  Уміло балансуючи на гострій грані самоповторів, Вудхауз із знайомих, здавалося б, інгредієнтів, складає досить хороший текст. На цей раз Берті Вустер і його дворецький Дживс всю книгу вирішують проблеми занадто влюбчивого шкільного товариша Берті, якого кидає від одного об'єкта зітхань до іншого, б'ючи попутно життєвими складнощами по найболючіших місцях. Гумор хороший, але те, як Вудхауз нещадно підкидає Берті нових проблем, причому досить таки однотипних, є очевидним мінусом книжки і змушує перегортати сторінки швидше. Я не критикую книжку, але і не кричу від захвату. Моє враження після прочитання на рівні нейтральному. Перечитувати її я б не стала.

  А взагалі-то, якщо хочете підняти настрій. Просто зрозуміти, що ж насправді коїться в голові у аристократів і англійців, в цілому. Познайомитись, нарешті, з самим Вудхаузом. Якщо нудно, або сумно, або ви втомилися від літератури вульгарної і невмілої... Ви з ним добре проведете час, у вас залишаться хороші враження, впридачу отримаєте задоволення від гарної мови і хорошого стилю книги. Ну, так от: читайте.

  Демонструючи фінальний сюжетний фінт, роман закінчується повним хеппі-ендом, чого і вам всім бажаю.

  Прочитано в рамках флешмобу. Дякую LizaSmile за подарований гарний настрій.

  25

  62