Рецензия на книгу

• 

  Aries_Domini16 января 2013 г.

  Не можу назвати себе фанаткою Поттеріани (не зношу цього слова - називайте мене палкою шанувальницею), але ці книжки увійшли в моє життя, та так і залишилися. Без них було б не так радісно. Хоча й не так сумно, мабуть. Вони заслуговують на те, щоб із ними познайомитися і навіть потоваришувати. Вони є певним символом нашого часу, але дуже сподіваюсь, що тяжіння читачів до них з роками не слабшатиме, а навпаки. Рада, що прочитала книги до того, як переглянула кінострічки, бо книги, як це часто буває, виграють, даючи можливість докладніше зупинитися на осмисленні слів і вчинків персонажів.
  А тепер ближче до самого другого тому: будучи вже не маленькою дитиною, все одно відчувала страх і напруження, коли лиховісне василіскове шипіння лунало у вухах Гаррі, а дедалі нові жертви кидали тінь саме на головного героя. "... таємна кімната", на мою думку, чимось схожа на детектив, коли наприкінці знайдеться, нарешті, винуватець і все стане на свої місця, але не повернеться "на круги своя". Із кожною наступною книгою (особливо після першої смерті - Седрика Діґорі під час Тричаклунського турніру, - яка позначила собою своєрідний екватор епопеї) зміцнюється переконаність у тому, що вже ніколи все не буде так, як було колись, і ніщо не повернути назад. Перші три частини поттеріани готують нас до дорослішання, яке неминуче чекає на Гаррі і яке невідворотно на нього насувається. Але поки цього не сталося, можна спробувати забути про остаточний фінал і жертви й укотре зануритися в неповторний чарівний світ. Не віриться навіть, що він вигаданий, - настільки все є живим і правдоподібним!

  11

  47