Рецензия на книгу
Verity
Coleen Hoover
books_passion__7 августа 2021 г.Де правда, а де вигадка?
Однозначно це краща книжка місяця, а може й всього літа. Мені дуже сподобалася.
Ви вірите в збіги? Бо головній героїні Лоувен, здається, таки на них щастить. Спочатку вона стає свідком аварії, потім добрий чоловік із вулиці допомагає їй і віддає свою сорочку, бо її забруднилась кров'ю після смертельної дтп, а згодом з'ясовується, що цей самий чоловік і є тим замовником, на зустріч із яким поспішала жінка. Вона - письменниця. Правда не дуже успішна. І от їй випадає нагода дописати три книги відомої авторки Веріті Кроуфорд, яка сама не може цього зробити, бо дуже постраждала в ДТП. Лоувен погоджується на пропозицію чоловіка Веріті й приїжджає до них у маєток, аби розібрати папери, в яких можуть бути нотатки щодо майбутніх книг, натомість Лоувен знаходить автобіографію Веріті й дізнається жахливі таємниці родини.
Будинок, куди потрапила Лоувен, сповнений таємниць і це лякало. Авторка зуміла дуже добре створити атмосферу, що в потрібних моментах я затамовувала подих і очікувала найгіршого, але ще сама не могла знати, що ж саме має статися.
Написано так захопливо, що неможливо відірватися. Із кожним розділом авторка тільки підігрівала інтерес, робила все, аби читач не відчував безпеки й очікував, що з будь-якого куточку може виринути небезпека.
Чимось ця книжка мені нагадала "Тринадцяту казку", але ідея тут зовсім інша.
"Веріті" - це про сімейну драму, в якій не відомо, де права, а де вигадка, це про кохання пристрасне та про кохання ніжне. Це потужний трилер (бо переживання тебе супроводжує під час усього процесу читання), але це не жахи. Це книга, яка в кінці ніби дає відповіді, але ти все одно не знаєш, чи вірити їм. Думаю, читачі тут розділяться на два табори - ті, хто будуть за Веріті й ті, хто будуть за Джеремі й Лоувен. І мені важко обрати сторону, бо з одного боку про Джеремі й Лоув ми дізнаємося все в теперішньому часі, ми ніби слідуємо за ними, а от про Веріті дізнаємось лише із її записів, тобто опосередковано, бачимо її очима Лоув і вже автоматично я більше схиляюсь до них із Джеремі.
Історія читається дуже легко, тому що абзаци в ній маленькі й ти ніби перестрибуєш із одного на інший, а потім помічаєш, що вже прочитано пів книги. Це, до речі, той тип книжок, де історія в історії. Ми читаємо про теперішній час, про роботу Лоув, її переїзд до маєтку Веріті, між тим читаємо розділи автобіографії письменниці, які Лоув знайшла в кабінеті.
Книжка дуже легко написана, вона інтригуюча, вона вміє змусити затамувати подих, вона не дасть спокою навіть після того, як ви прочитаєте її (я досі прокуручую все в голові й намагаюсь зрозуміти, хто ж зло). Однозначно раджу читати ️
4150