Рецензия на книгу

• 

  juliamishchenko8718 июля 2021 г.

  Мабуть, вперше в житті я зустріла книгу, де головна героїня дратує мене від першої і до останньої сторінки.

  В анотації йдеться про те, що юну Феріде зраджує наречений, і вона, як горда та незламна дівчина, залишає його напередодні весілля, йде шукати кращої долі у самостійне життя.
  На її шляху будуть траплятися злі люди та вона все подолає й знайде своє щастя.

  Насправді, всі 360 сторінок про страждання Чаликушу (так називали Феріде) можна охарактеризувати цитатою з цієї ж книги:
  "...я все думала, що вибрати: тихе життя, чи, може, злигодні й труднощі? Але в труднощах є краса..."

  Чуєте? В труднощах - краса!
  І дівчина прекрасно справляється з поставленою метою- створює всі труднощі сама.

  Почнемо з того, що наречений їй зрадив, бо за 4 роки їхніх заручин вона жодного разу з ним не заговорила, коли бачила його - тікала, а коли вони зустрічаються в сімейному колі - вона при всіх висміювала його, називала тюфтієм та слабким, як жінка.
  Але вона його страшенно кохає! А він, чомусь, цього не розуміє!
  Бачите, який недолугий хлопчина?!

  І ось так не логічно та пришелепкувато Чаликушу веде себе весь роман з усіма людьми, що зустрічаються в її житті.

  Можливо, я вже стара, і весь шквал почуттів, страждань та романтизму мені важко осягнути.
  Можливо, читаючи цю книгу у 18 років, я б сприймала її інакше.
  Зараз же, я не бачу в цій книзі ніякого сильного кохання, а впадають в око лише невирішені особистісні психологічні проблеми головних героїв.

  Єдине, що цікаве в цій книзі - це зображення етнічних та історичних особливостей життя в Туреччині 19 століття.

  4

  711