Рецензия на книгу
Ежевичное вино
Джоан Харрис
naimanowska24 июня 2021 г.Старі вина розказують найкращі історії
І знову історія про ностальгію та спогади дитинства. Проте бачимо ми це уже з дорослого стану, коли дива видаються чимось вигаданим. Джей — письменник, який не пише. Воно трапляється зі всіма, та? Але оголошення в газеті змушує його зриватися у місця, де кожен камінець — спогад. От і я зараз у такому місці пишу, вдома.
Він ненароком знаходить шість пляшок старого вина. І того, хто здавався мертвим. Більше без спойлері, гаразд?
Але атмосфера тут зовсім не така, як у Бредбері. Тут присутня не лише ностальгія, а й магія, яка показується кожному, хто у неї вірить. І все це на тлі неймовірних описів їжі, ми читаємо прості слова, а в роті з’являється присмак свіжих фруктів, кислинка ягід, терпкість вина. Неймовірне бажання жити красиво прокидається! Хочеться своє власне кіно жити, дуже хочеться!
Це остання (здається) книжка трилогії їжі. Можете собі уявити, що на голодний шлунок її ліпше не читати. Є ще історії про шоколад (є екранізація, яка зовсім інша) та апельсини. Ця книжка не читається швидко, вона тягнеться дуже повільно, як літо, коли ми маленькі. І читати її класно замість десерту до кави.
Мушу попередити, що у книзі не самі лише райські насолоди. Поряд з чарівними описами вина і краєвидів ви знайдете і не менш красномовні і детальні описи абсолютно незатишних місць. Але мене цей контраст не збентежив зовсім, бо усе красиве це чудово, але у житті є місце і брудній спальні, наприклад.
Книжка очевидна і проста, тут немає таємниць, які ви конче хочете розгадати. Проте тут є таємниці, які ви знову захочете помічати навколо себе. І ще тут є старий Джо, неймовірний персонаж, який проніс вміння бачити чари крізь життя. Не всім вдається, та?
168