Рецензия на книгу

• 

  Аноним24 июня 2021 г.

  Згадайте себе тоді, коли світ був великим і добрим, а літо не мало кінця

  Не книжка, а культове кіно. Кожне слово там — вино, кульбабка, сонце, дурман. Мені цей стан подібний на той, коли прокидаєшся після денного сну у гамаку, розморений цілунками сонця. І сон ще не пішов, він ще тут, повільно сповзає у траву.

  У Грін-Тауні штату Іллінойс (вигадане місто, але таке реальне) літо. Ми бачимо його очима дванадцятирічного хлопця, а це вік такий, коли все навколо ще таке чисте і яскраве. Усе таке чітке і справжнє, кожен день — це окрема пригода. Але серед цих пригод немає місця різким рухам, конфліктам, боротьбі, до яких ми звикли. Усе це теж якесь наче зморене спекою.

  Наївність, яка наскрізно присутня у книзі, багатьох дратує. Кажуть, що Дуглас поводить себе не на свій вік, що 12 — це уже дорослий. Але мене розчулюють ці сюжети, де діти — це просто діти. Їм можна ще не дорослішати, і вони цього не роблять. Чудесно, світло, дуже тепло. І вино з кульбаб робити можна, а як не вино, то хоча б мед. Це дуже смачно!

  Не сприймайте книжку за щось, що мусить вас зараз розважити. Ні, сприймайте її за власні спогади з дитинства, коли ми їздили до бабусі, їли полуницю і черешні, бігали босоніж і все навколо інтерпретували зовсім не так, як робили б це зараз. Вам сподобається книжка, якщо ви згадаєте себе тоді, у те літо, коли світ для вас був великим і добрим, а літо не мало кінця.

  2

  94