Рецензия на книгу

• 

  fotolik6 июня 2021 г.

  Це історія про дівчину яка в наслідок всім відомих обставин які склалися в України у 2014 році стала волонтеркою, сама при цьому перебуваючи в Донецьку. Це начебто погляд з війни, чи з території яка сприймається як територія ворога, чи окупована територія. Здається що всі лояльні Україні звідти поїхали як тільки все розпочалося, що залишись там лише свідки «руського мира», але це історія саме про тих хто залишився і якийсь час продовжував вірити в нашу перемогу, що їх звільнять і все скінчиться як страшний сон.
  Головна героїня - дівчина на призвістко Ельф та Доця, тендітна мала жіночка, яка до війни мала доволі успішний бізнес, виконувала на замовлення ексклюзивні вироби зі скла (люстри, вітражі та ін.). Як почалась війна вона поступово перейшла в волонтери і стала з друзями допомагати українській армії. Історії начебто не вигадані, а підслухані.
  Цікаво що читається добре і мова гарна і сюжет цікавий, та персонажі здається також добрими, но нема якоїсь родзинки, може як на мене замало трагедійного аспекту в цих історіях, так вони є, але описуються як через заплющені очі. Начебто героїня їх проскакує щоб сильно не травмувати ні читача, ні себе спогадами, лише кінцівка наче вибачаюсь за весь текст дає трохи жару, але сприймається це не як логічне завершення, а як намір видавити сльозу та показати яке воно життя є в дійсності.
  В загалі перечитувати не варто.

  3

  1,5K