Рецензия на книгу
Последний свидетель
Саймон Толкин
Sopromat4 июня 2021 г.Юристи ніби не юристи, Чи захисти себе самотужки.
" Я кажу виключно про базову потребу дитини заслуговувати вдячність батька" ( П. Бейті. ) Епіграф.
Досить дивне враження ( як зараз модно казати- амбівалентне) після цієї книги.
Було цікаво. Весь час підозра падала то на одного героя, то на іншого.
Це не стільки детектив, скільки опис засідань з приводу страшного злочину.
Звиклий - завдяки серіалам та детективам- до показу продажних поліціянтів чи опису їх сумлінної чи не дуже праці, наштовхуєшся тут на юристів, які не зробили те, що повинні були б: знайти витоки того, що відбулося у минулому.
Найслабше місе- саме ця бездіяльність.
Є ще до чого присікатися: навіщо злодію зізнаватися? У групових злочинах- особливо.
Поціновувачи детективів знають, що слідчі знаходять відбитки у найнесподіваніших місцях. Тут- двоє по хаті тинялися, обшукували- жодної зачіпки.
З плюсів- показ дорослішання хлопця. З таємними бажаннями підлітка. З ревнощами, з пошуком справедливості.
Але всеж молодий герой вийшов якимось "солоденьким". У 14 років звертається до матері: "Макбет"! Ах, матусенько, оце чудово! Я люблю тебе! Мені просто жах як кортіло подивитися цю виставу"
Чи то я тільки у ці роки хотів дивитися на інше та був грубий до матері?
Мінусів більше, тому і зірок тільки три.8178