Рецензия на книгу

• 

  Vit-Alik14 апреля 2021 г.

  Чомусь з дитинства нам втовкмачують про любов з першого погляду. Що приїде принц і втюхається в дівчину і забере до себе. Закохається з першого погляду, не знаючи анічогісінько. Побачив і запав настільки, що втратив дар думати адекватно і логічно. І дівчина також не знаючи нісого про юнака, що звалився її на голову з своїми любощами. Кидає все і їде з ним. Також закохана по самі вуха. Типу в обох ніколи не було першого кохання і симпатій. Сміхота і дивина. ....... Так от, тема ідеально розкрита. Тим, що істинності любові не новоспечені принци приносять. Ця любов повинна роками витримати усі випробування. І бути настільки ж щирою і міцною. Що зруйнувати все може. І це любов найближчої людини. А найближчі люди, це ті, хто завжди поруч з нами. Хто нас ростить і підтримує завжди. Приходить на допомогу не лише в скрутних ситуаціях. І допоможе не лише порадою, а й ділом. Виховує нас, годує, доглядає, розважає і навчає мудрості. І не завжди це є рідною матір'ю дитини. Не завжди. Часто буває так, що чужа людина більш віддає себе, аніж рідні батьки. Навіть якщо і рідні батьки цю названу матір колись зрадили і скалічили. Діти не повинні відповідати за гріхи батьків. І мстити ми не повинні також на дітях. Поступово ми обережно спостерігаємо. А потім уже більш привязуємося до дитини. Віддаючи себе повністю. І наша скорбота настільки щира як і любов. Що може здолати усі перепони.

  0

  0