Рецензия на книгу

• 

  Аноним10 октября 2012 г.

  Про Камю написано стільки, що наврядчи я здатний знайти якісь нові й оригінальні слова. Камю мені подобається у будь-якій формі – це, напевно, і є найголовніше, що я можу сказати про його твори. «Постороннего» ж я вважаю твором, найбільш близьким мені за духом з усіх прочитаних. Ніхто, здається, краще не передав «остранение», відчуття, яке особливо гостро проявляється, коли стикаєшся з безкінечними ритуальними діями людей, що не тільки самі залучені у ці дії, але й вимагають від решти безапеляційного їх дотримання. А рівно завжди готові за недотримання засудити.

  «Чуму» цього разу я вирішив не перечитувати. «Падение» – приклад твору, завдяки яким Камю називали продовжувачем традиції французьких моралістів. Етюд про мораль.

  Варто окремо виділити оповідання. Всі вони без сумніву варті уваги, але «Молчание» і «Іона» – напевно, все ж найкращі з них. «Молчание» точно передає чоловічий світ, де завжди мало слів. «Іона» – чудова і – що дещо навіть здивувало – іронічна розповідь про художника у світі. Крім зрозумілих асоціацій з такими романами, як «Свет погас» Кіплінга чи «Любовь и мистер Люишем» Уеллса, в оповіданні, загалом суто драматичному, є щось навіть ільф-петровське.

  11

  150