Рецензия на книгу

• 

  dolli_k24 января 2021 г.

  Чи то сюжети стають очевидними, якщо читати багато книжок -- чи то деякі сюжети реально занадто очевидно побудовані. Так у мене сталася з цією історією. З першої сторінки я іноді ловила себе на думці "ой, блііін".

  Книжка розпочинається з того, що головна героїня Аґнєшка розповідає про одну місцеву традицію -- раз на 10 років чаклун на ім'я Дракон обирає дівчину, яка живе в його башті, через 10 років стає вільною, проте ніколи не повертається до свого села. Усі, звісно, упевнені, що він позбавляє дівчат цноти, тому їм і соромно потім жити серед своїх знайомих. Так от. І обирає він завжди найнайнай -- найкращих, найгарніших, найособливіших. Аґнєшка одразу починає розповідати, яка вона НЕ особлива і опще її ніколи не оберуть. Та так розповідає, що одразу стає ясно -- саме її й оберуть. А коли її врешті обирають, усі в такому шокові! "Як це таке можливо?!" І Аґнєшка опиняється в замку Дракона.

  Узагалі головна героїня -- просто дівчина-катастрофа. Вона все впускає, усе ламає, уся замурзується і тд. Чим постійно дратує Дракона. І це, до речі, класно. А те, що вона тупить, -- узагалі не класно. Щоб зрозуміти, що Дракон не збирається з нею спати, а навчає її чаклунства (чаклун обирає дівчину і 10 років щось із нею робить у замку, ало!), їй знадобилося багатенько часу. Але це ще ладно.

  Аґнєшка настільки НЕ особлива, що робить усе навпаки, а виходить перфектно. Настільки НЕ особлива, що в її вустах оживають чари, які ніколи до цього не працювали. Настільки НЕ особлива, що їй єдиній за всю історію королівства чарівний дзвін не зміг підібрати чаклунське ім'я. Ну і все в такому дусі. Зате вона постійно нила, що от її подруга Кася - зовсім не така. Вона смілива та класна, вона б знала, як діяти в усіх ситуаціях. Шкода дівчину, яка настільки в себе не вірить.

  А ще більше Аґнєшку шкода через любовну лінію з Драконом. Вона абсолютно не грала ніякої ролі в розвитку сюжету. Певно, авторці просто захотілося додати 2 еротичні сцени, тому книзі довелося давати рейтинг 18+. Так ще ця лінія максимально бісяча.

  Більшу частину сюжету Дракона хочеться стукнути. Він -- просто типовий загадковий чаклун. Такий таємничий і постійно засмучений, що ти одразу думаєш: "Так, у нього в минулому була якась печальна історія". Так він ще й постійно токсичний. Його бісить, що в Аґнєшки все виходить не так, як написано в його книжках. А якщо не за каноном, то значить неправильно!!! Дурепа, недотепа і тд -- його постійні звертання до Аґнєшки. Це психологічне насилля, ну серйозно. А їй це окей:
  

  
  [...] і на якусь мить -- на одну коротеньку мить -- він став зовсім не ілюзією, не просто ілюзією. У відповідь він ошелешено насупився на мене; його очі говорили: "Що ти робиш, ідіотко ти така?" -- і чомусь це був він, справді він [...].

  Аґнєшка насилає ілюзію, яка постає з її уяви. І потім вона тішиться, що змогла побачити Дракона так реально. Да, крім того, щоб слухати, що ти ідіотка, тобі ще приємно це уявляти. Супер.

  От історія про Пущу була реально цікава. Я до останнього боялася, що мені не пояснять передісторію, але цього, на щастя, не трапилося.

  Крім того, мова авторки та манера оповіді дуже гарні. Ось цим можна насолодитися.

  То ли сюжеты становятся очевидными, если читать много книг -- то ли некоторые сюжеты реально слишком очевидно построены. Так у меня произошло с этой историей. С первой страницы я иногда ловила себя на мысли "ой, блииин".

  Книга начинается с того, что главная героиня Агнешка рассказывает об одной местной традиции -- раз на 10 лет колдун по имени Дракон выбирает девушку, которая живёт в его башне, через 10 лет становится свободной, однако никогда не возвращается в свою деревню. Все, конечно, уверены, что он лишает девушек девственности, поэтому им и стыдно потом жить среди своих знакомых. Так вот. И выбирает он всегда самых-самых-самых -- самых лучших, самых красивых, самых необычных. Агнешка сразу начинает рассказывать, какая она НЕ особенная и вообще её никогда не выберут. И так рассказывает, что сразу становится ясно -- именно её и выберут. А когда её наконец выбирают, все в таком шоке! "Как это такое может быть?!» И Агнешка оказывается в замке Дракона.

  Вообще главная героиня -- просто девушка-катастрофа. Она всё роняет, всё ломает, вся вымазывается и тд. Чем постоянно раздражает Дракона. И это, кстати, классно. А то, что она тупит, -- вообще не классно. Чтобы понять, что Дракон не собирается с ней спать, а учит ее колдовству (колдун выбирает девушку и 10 лет что-то с ней делает в замке, ало!), Ей понадобилось немало времени. Но это ещё ладно.

  Агнешка настолько НЕ особенная, что она делает всё наоборот, а получается перфектно. Настолько НЕ особенная, что в её устах оживают чары, которые никогда до этого не работали. Настолько НЕ особенная, что ей единственной за всю историю королевства волшебный колокол не смог подобрать колдовское имя. Ну и всё в таком духе. Зато она постоянно ныла, что вот её подруга Кася -- совсем не такая. Она смелая и классная, она бы знала, как действовать во всех ситуациях. Жаль девушку, которая так в себя не верит.

  А еще больше Агнешку жаль из-за любовной линии с Драконом. Она абсолютно не играла никакой роли в развитии сюжета. Вероятно, автору просто захотелось добавить 2 эротические сцены, потому книге пришлось давать рейтинг 18+. Да ещё эта линия максимально раздражающая.

  Большую часть сюжета Дракона хочется стукнуть. Он -- просто типичный загадочный колдун. Такой таинственный и постоянно расстроенный, что ты сразу думаешь: "Дааа, у него в прошлом была какая-то печальная история". Так он ещё и постоянно токсичен. Его бесит, что у Агнешки всё получается не так, как написано в его книгах. А если не по канону, то значит неправильно!!! Дура, недотёпа и тд -- его постоянные обращения к Агнешке. Это психологическое насилие, ну серьёзно. А ей это окей:
  

  
  [...] и на мгновение -- на одну коротенькую секунду -- он стал вовсе не иллюзией, не просто иллюзией. В ответ он ошеломленно нахмурился на меня, его глаза говорили: "Что ты делаешь, идиотка ты такая?" -- и почему-то это был он, действительно он [...].

  Агнешка насылает иллюзию, которая возникает из её воображения. И потом она радуется, что смогла увидеть Дракона так реально. Да, кроме того, чтобы слушать, что ты идиотка, тебе приятно это представлять. Супер.

  Вот история о Чаще была реально интересной. Я до последнего боялась, что мне не объяснят предысторию, но этого, к счастью, не случилось.

  Кроме того, речь автора и манера повествования очень хорошие. Вот этим можно насладиться.

  10

  255