Рецензия на книгу
Пока я жива
Дженни Даунхэм
VictoriaTorichelli11 августа 2012 г."Пока я жива" - книжка про 16-річну дівчину Тессу,яка смертельно хвора. Вона знає,що її життя незабаром закінчиться і хоче якомога більше встигнути. Вона складає список своїй бажань і приступає до справи.
Перша глава,перший пункт,перше бажання :"хочу почувствовать на себе тяжесть мужского тела".
Я аж здивувалася,чесно кажучи. Думала,її бажання будуть грандіозніші і масштабніші. Потім послідували інші бажання :- погоджуватися одинь день з усіма,
- спробувати наркотики,
- порушити закон,
- навчитися водити машину,
- прославитися,
- помирити батьків,
- закохатися,
і ще декілька банальних і простих бажань. І все їй легко зходить з рук,вона хвора,їй можна. З таким розкладом треба було пограбувати банк і відправитися на край світу.
Не розумію,чому цю книжку назвали "життєстверджуючою". Після неї не прокинулося бажання жити,а тільки співчуття до дівчини,яка так багато хотіла і не встигла. Вона повільно згасала,знаючи,що на неї чекає попереду. "Почему мне кажется, что я старше своей матери?"
Їй ніхто не міг допомогти,як їй цього б не хотілося.
"— Что я могу для тебя сделать? Чего тебе хочется?
Увидеть ребенка Зои. Закончить школу. Стать взрослой. Путешествовать по миру.
— Чашку чаю.."
Найбільше мене зачепили не описи симптомів її хвороби,чи розпач близьких людей,а її думки :
"Как бы я хотела, чтобы у меня был парень. Чтобы он висел в шкафу на вешалке, а я бы его доставала когда вздумается, и он смотрел бы на меня, как парни в фильмах, - так, словно я красавица".
Вона зберігала смак життя до останньої миті і знаходила в собі сили для жартів.
"Мне ясно, что с клубничным эскимо в руке я не умру."
і ще одне :
"Вчера вечером,когда мы смотрели телевизор,он связал нам ноги скакалкой. Казалось,будто мы собираемся участвовать в парном забеге- Пока ты привязана ко мне,тебя никто не заберет,- заявил Кэл."
Якби можна було просто прив`язати людину до себе невидимими нитками,знаючи,що вона ніколи не покине тебе..38