Рецензия на книгу
Де немає бога
Макс Кідрук
petitessai12 января 2021 г.М. Кідрук "Де немає Бога"
Книга захопила, але не вразила. Можливо, особисто для мене, ця тема вже трохи заїжджена, я дивилась багато кіно на цю тему, хоча коли спробувала читати "Між нами гори" Чарльза Мартіна, саме безкінечні спогади героїв мене роздратували вкрай, і я так і не дочитала ту книгу.
Респект Максу, він вміє тримати мене в тонусі 3-5 днів, поки не дочитаю будь-яку його книгу, за яку берусь.
Головним недоліком книги, на мою думку, є перевантаження термінологією. Я дуже рада, що Макс читав Річарда Докінза, але я теж його читала, і коли я читаю книгу Річарда, я розумію про що йде мова, але коли читаю Макса, який читав Річарда, про що хоче переказати у своїй книзі Макс я не розумію. Коли я читаю книги Олександра Ніконова, я розумію про що він пише, у мене не виникає проблем з технічними нюансами, науковими описами подій, коли я читаю Макса, я не розумію ні про той фюзеляж, ні про кіль, ні про ешелон. Про футбол я взагалі, просто гортала сторінки.
Додам на цю тему цитату: "Якщо ви не можете, щось пояснити 6-річній дитині, ви самі цього не розумієте".
Інша версія, (моєї подруги з читального клубу, ми читали цю книгу втрьох) Макс набиває букви для розміру книги.
В той же час, книга глибока, цікава, захоплива. Гарно прописані персонажі, їх історії. Чомусь я очікувала, що помруть усі. Хоча серед тих хто вижив, саме цих двоє, я розглядала на найбільш ймовірних кандидатів для повернення додому.
Гостра соціальна проблематика, подана у легкій, і ніби проміжній формі. Вона ніби схована у вирі подій, але в той же час і поруч з кожним героєм книги. Вже вкотре захоплююсь Максовою майстерністю легко говорити про складне.
Найбільше мені сподобались історії Анни і Брендона. Але якщо з Брендоном зрозуміло, тут емоції. То Анна, там не все так просто, ба навіть зовсім не просто.. але мабуть таке і життя, в якому кожен з нас робить свій власний вибір.. незалежно від наслідків..
Дратувала історія Артема, ніби й справжня, але в той же час я в неї не повірила, не зачепила вона мене.
Дюк Апшоу, темна конячка з самого початку, мовчав там де треба кричати, а насамкінець втратив розум, разом з Олівером, Єгором і Лоуренсом.
Цікаво, що першими зламалися саме чоловіки, як фізично так і духовно. Хоча, все ж таки правильніше буде сказати, що вони були зломлені ще до посадки на літак..
Я навіть не знаю, чи варто радити цю книгу до читання. Кому? Хіба фанату авіакатастроф.059