Рецензия на книгу
Красное и черное
Стендаль
Аноним29 ноября 2020 г.Цей роман не лише про честолюбствого юнака, що згубив сам себе. він про всю підлість та бруд тогочасної Франції. Коли почесний фонд можна купити, коли з розуму насміхаються, а за щирі почуття зневажають. Коли хлопцеві, що від народження не забезпечений грошима, славу може принести або підлість, або духовний сан. І що ж робити, коли ні те, ні інше насправді не до душі?
Усі проблеми юного Жульєна Сореля - у невмінні, або ж небажанні слухати та правильно аналізувати почуте, або ж побачене. Він, так само як і інші герої, частіше покладається на власну уяву, ніж на конкретні факти. Чому? Бо перш за все думає, як це можуть побачити інші. Від цього всі біди.
Необмежене панування громадянської думки - хоч вона зрештою дає свободу - пов'язане з тією недоречністю, що вона втручається в такі сфери, де їй зовсім нема чого робити, наприклад у приватне життя.Весь час, доки читала цей роман, мене не покидала думка, що він такий сучасний. Аж ставало лячно! Бо і зараз молодь, а, на жаль, не тільки молодь, робить купу дурниць і помилок, ламаючи собі життя, тільки через громадську думку. "А що скажуть люди?"
Та байдуже, що ВОНИ скажуть, живи як ТИ вважаєш за потрібне. А якщо ще сумніваєшся, то прочитай цей роман і дізнаєшся, що страх перед громадською думкою вчинив з героями...
Роман - це дзеркало, з яким ідеш уздовж битого шляху. Воно відбиває то небесну блакить, то багно й калюжі. Іде людина з дзеркалом, а ви звинувачуєте, її в аморальності! В дзеркалі відбивається бруд, а ви нарікаєте на дзеркало! Обвинувачуйде вже скоріше битий шлях з його брудними калюжами, або, ще краще, дорожнього доглядача, який допускає, щоб вода застоювалась і утворилось болото.,
2625