Рецензия на книгу

• 

  Аноним25 июня 2012 г.

  Цей твір згадала в одній із своїх лекцій викладач з літературознавства (потрібно вже створювати підбірку імені Інни Миколаївни :)). Мене зацікавила назва, от читаю.

  Я по-справжньому насолоджувалась мовою. Не так багато поки що читаю українською, і це, мабуть, мерша книга, у якій я звертаю багато уваги на мову, і це приносить неабияке задоволення. Ось, почитайте, всі відчуття, всі запахи ніби тут, поруч:
  

  
  

  Дні соняшні, молоді, дзвенять струмочками, пахнуть розталою землею, чорною, масною. Все блищить: розчинені вікна, гудзики розстібнутих пальт гімназистів, хвильки балакучих, брудних потоків, очі й зуби тих, що сміються. А сміються всі, що на вулиці, що дивляться на високе, прозоро-синє, сміхотливе небо[...]
  А попід зогнилими парканами випинаються вже стебелинки травиці, подібні до гілок сосни. На нагрітих дошках сидять рясною купкою червоненькі кузочки й теж, здається, жмуряться та думають, що жити дуже гарно.

  
  А які чудові портрети! Завжди дивувалась, як так можна описати любиду, практично не називаючи т.з. паспортних прикмет, щоб читач чітко цю людину уявив. От у Винниченка виходить.
  Розповідає нам про свое життя такий собі Яків Михайлюк, якого за статурою та зовнішнім виглядом назвали Мефістофелем, а за качиний ніс - кирпатим. Отак. І ніякої тобі диявольщини.

  Михайлюк - успішний адвокат. Такий собі чоловік, що багато вже чого пережив, і йому стало нудно і нецікаво. Він грає у карти, заграє до жінок і... розповідає собі казки на ніч. Тільки чомусь не виходить у нього хепі-енду.
  Перед нами розгортається трагедія трьох сімей. Одні розлучаються і крадуть одне в одного дітей, і неясно, чия правда вірніша: чи чоловіка, що хоче жити з коханою жінкою і сином, чи дружини, для якої сім`я - святе і непорушне. Від інших пішов батько, і жінка залишилась одна із сином, який маніпулює нею, як хоче. Нещасна, траурна жінка, що просто розучилася бути щасливою, щиро діяти та носити яскраве вбрання. Треті потерпають від ревнощів і недовіри.
  А кирпатий Мефістофель спокушає. Чоловіків і жінок. Спокушає на вчинки, на зміни, лагідно підштовхує, переконує. А люди слухають та діють.
  А ще у нього є Біла Шапочка, яка закрилася від світу, від нього, і нікого не хоче до себе підпускати, чи то з остраху, чи ще чомусь. І ніщо не відвертає його від його Шапочки: ні її холодність, ні раптова звістка про те, що у нього є дитина... Яків потихеньку проникає у ну кімнатку, де полонила сама себе та чудесна жінка.
  Але раптом ненависна, гидка жінка стає йому ріднішою за ту, яку кохає, яку так довго приручав. Тому що перша - мати його дитини. Тому що у Міки - його, Мефістофелеве підборіддя і високе чоло.

  Все-таки людині властиво хотіти затишку у власному домі, хотіти, щоб її там чекали кохані люди, хотіти продовження себе самої у дітях. Прагнути не бути самотньою. Іноді воно дуже химерно якось виходить. От Міці чотири роки, віно носить прізвище Михайлюк і слухає казки кирпатого Мефістофеля.

  16

  380