Рецензия на книгу

• 

  Аноним16 июня 2012 г.

  Я обожнюю Фаулза за його хитрі кінцівки. Ти читаєш, читаєш і очікуєш якогось вибуху, бо сюжетний надрив його безкомпромісно вимагає. І ось залишилося буквально одне речення, а нічого так і не стається. І ця трикрапковість, ця обережна пропозиція читачу самотужки знайти рішення по-справжньому бентежать. І ви навіть не розчаровані, ні, тут щось інше, тут якась п'янка зацікавленість до особистості автора, який так майстерно перериває канали, що несуть розуміння його задуму.

  А ще Фаулз непереборний словесний збоченець, і мені це чомусь так подобається. У повісті "Башта з чорного дерева" він на гострому лезі пристойності створює такі пікантні ситуації, що під час читання стає приємно і трохи соромно. Голі молоді німфи, що віддаються старості, віковічні переживання людини, яка прагне вчинити гріх, тонкі філософські роздуми про творчість, лоно природи, що по вінця наповнене безлюдністю і спокоєм - це все так гармонійно переплетено в тугий фабульний вузол.

  Слід подякувати автору за те, що він так багатогранно описав світ художників, так філігранно вклав в уста героїв довгі роздуми про мистецтво і красу, так чітко побудував характери.

  З кожною його книгою я відкриваю для себе щось нове, прекрасне і цінне. Я навіть помітила за собою чітку закономірність, коли дочитую останній рядок, виникає посмішка. Такий усміх виникає ще тоді, коли дивишся на людину, яка чудернацько виглядає, але чомусь, не зрозуміло чому, вас до неї тягне...

  2

  48