Рецензия на книгу

• 

  Speil13 мая 2012 г.

  Тут замовкли діти - їх вдихають люди,
  що прийшли зі світу щезлої війни,
  діти поміж вулиць, і у квітах діти,
  і шепочуть тихо до людей вони:
  "Спробуйте прийняти до легенів попіл:
  залишить він пилу між тривких кісток,
  буде докоряти смаком крові в роті,
  змусить він стрибати с п'ятки на носок,
  з ліжка на гвіздок, з берега в ставок,
  просинатись серед ночі в рвоті,
  чути, як бринить сумління на високій ноті".
  Цок-цок.

  Тут замовкли люди - мають змогу дихать,
  розкривати ребра вчаться вони знов.
  Діти поміж вулиць, на екрані діти,
  що вмирають ляльками з театру старих змов.
  Діти засинають на тривких надіях
  і отруйні ягоди жменями їдять.
  А в давно вже здоланих - кимось, - уві мріях,
  у іржавій клітці тьмариться любов
  і багряним маревом витікає кров.
  Штучний вітер аромат її розвіє,
  попел пам'ятатиме всі оці події.
  Знов.

  Десь горить столиця полум'ям яскравим,
  в підземеллях пахне нездоланним злом

  Тут замовкли птиці - птиці наспівались.
  Птицям слід голівку гріти під крилом.

  (c) Speil

  
  

  ***

  Перед тим, як писати рецензію - чи щось віддалено на неї схоже, - я згадала ту картинку з павутини із Патріком з Тупого Американського Мультфільму, яким були розчавлені два роки мого безхмарного дитинства. І якийсь надзвичайно винахідливий юзер підписав її так:
  "Нам просто треба взяти всих, кому не подобаються "Голодні ігри" - і відправити їх на Голодні Ігри". (пруф)

  Так от, я не думаю, що "Переспівниця" - це книжка, яку можна по-справжньому полюбити. Як і весь цикл загалом.
  Мені на уроках фізкультури доволі часто перепадало від хлопців, що грали в незрозумілий вид спорту, що виглядав як перебуцування м'яча з дурною силою від однієї стіни залу до другої. Тихий короткий свист вітру, а потім - СКДЖ! - і удар по голові. В очах спочатку темніє, червоніють щоки, починають неприємно та соромно сльозитися очі, до голови одразу прилітають чарівні гномики і починають вишукувати у сірій речовині коштовні камені. Пульс бухкає у скронях.
  Приблизно таке враження з'явилося в мене від цих книг. Прочитавши увесь цикл за чотири дні, я сиділа за чашкою чаю, що повільно перетворювався на узвар, і думала - настільки вся ця велика ідея Капітолію, революції, смерті - швидкої, як миготіння нової лампочки, дитячі муки та щорічний батьківський біль, настільки образ революції і кохання, виставленний тими, хто плював на все це із високої гори, настільки це все... позбавлене сенсу. Народ потребує хліба і видовищ - їм дають дітей, котрих роздирають витвори режисерського мистецтва, ілюзії, пастки, - і народ схвально сміється, тому що немає нічого більш цікавого, ніж смерть. Крім, звичайно, любові - одна дівчина писала у рецензії, що любов - вона як купа грошей, про яку не знає податкова, тому вона й викликає стільки задоволення, стільки наснаги у людей, які давно втратили вміння жити по-справжньому. І, повертаючись до смерті - нею захоплені всі: і в Капітолії, і в 13 Окрузі, обидва демонструють її видовищність і красу. Тільки Капітолій - щоб провчити і задовольнитись, а Коїн з командою - щоб піднести себе на важкий п'єдестал, бо життя на фоні смерті завжди виглядає яскравіше.

  З приводу кінцівки - вона досить правильна для книги, кістяк якої - боротьба із системою та звичкою до системи. Але, згадуючи удар м'ячем по голові, то вона як прикладений до синяка на чолі льод. Він не припиняє головний біль.

  8

  41