Рецензия на книгу
Patria
Fernando Aramburu
Sopromat7 сентября 2020 г." ...що може знати про любов вбивця?"
Були книги набагато об'ємніше, але автору цієї вдалося "зістарити" мене з кожною наступною главою . Красива обкладинка з краплями дощу. Цей дощ посилюється, намиваючи багнюку; спочатку- тушки кролів, потім- калюжу крові, стукає по могильним плитам.
Дуже серйозне читання. Добре написане ( дякую Broadnay Principium). Але не з тих книжок, що забажається перечитати чи згадати з легкою посмішкою.
В жодному разі не рекомендую тим, у кого "отжали", кого кидали у підвали,знишкоджували бізнес, вимагали викуп, не давали змоги повернутися на колись рідну землю. Краще прочитати щось легке: про кохання, мандри, кулінарію.
Хоча тут є рецепт. Зі сторінок "віє" смаженою рибою, часником, розмарином. Є про любов. Але про надсадну, хворобливу. З ревнощами до велосіпеду, до нової рідні, до чужого статку, вміння причаровувати.
Огидні образи всіх сепаратистів. Від здоровезного туповатого вбивці, що не вміє нічого робити в житті, окрім очікувати в чужій квартирі та на чужих харчах указівки- кого підпалити. До попа з гнильним запахом з рота, що намагається умовити сім'ю забратися з власної хати.
Але апофеоз/ апогей всього мерзенного- жіночій образ заздрістної скандалістки. Можна було б позлоєхиднічати: природа/ життя/доля помстилися подібним істотам, але фінал мене не впевнив, бо будь-який психолог/ психіатр/просто досвідчена людина скаже, що з віком недоліки поглибшуються, характери ще більш псуються, терпіння стоншується.
Автор вірно помітив, що мова про те, що хтось когось годує зазвичай закінчується вимогами поділитися статками. Та на тлі портрету вождя виставляється ємкість для пожертв/ відрахувань/ "откатов"немов би для народу, що потерпає.15525