Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv30 августа 2020 г.

  У літньому бінго було завдання прочитати антиутопію. Довго вибирала, не хотіла повторюватися, і нарешті зупинилася на цій книжці. Я сприйняла цю категорію як виклик, вирішила почитати щось нове і таке, що я би не вибрала без цього завдання, та ще і література Угорщини для мене взагалі невідома. Скачала аудіокнижку у начитці Ігоря Князєва, знайшла текст, стала читати. Книга виявилася складною для сприйняття, часто після фрагмента аудіокниги мені треба було перечитати і переосмислити його. В мене на неї пішов цілий місяць, і це тільки на текст. Тепер ще треба перетравити і осмислити.

  Текст також вражає: написаний без абзаців, довжелезними реченнями, особливо вражаюче виглядає це на екрані комп'ютера. Прямої мови теж як такої немає, тож коли ковзаєш по тексту очима, зачепитись немає за що.

  Дія відбувається в Угорщині в невеликому містечку. Можна впізнати час дії - кінець 1980-х. Все сильно занепадає: бензину немає, транспорт не ходить, машини не їдуть і просто покинуті на дорогах. Тривожні чутки зі столиці про численні дитячі банди і осквернення пам'ятників. Сміття не вивозиться і просто гниє на вулицях. Ліхтарі не горять і безлюдними вулицями ввечері ніхто не ходить. Ще і морози цього року вдарили просто неймовірні, а надворі ще лише середина листопада. Місто заполонили тіні, процвітає бандитизм. І в цій похмурій атмосфері ми знайомимося з пані Пфлаум. Вона повертається потягом від родичів, але її потяг не прийшов і замість нього подали якийсь малесенький незручний, який одразу заполонили селюки, які похмуро виглядають, галдять, налягають на смердючу часникову ковбасу, палінку, а також курять смердючий тютюн. Вона переживає кілька неприємних годин, коли на неї запав один з селюків і домагається її. Вона іде темним містом додому з вокзалу, бо автобуси не ходять, і бачить, що в місті повно підозрілих людей, які збираються групами по 50-60 чоловік.

  Взагалі вся атмосфера в книжці виглядає як похмурий сон, нічне марення, всі люди ходять як сновиди і ніяк не прокидаються. Яскраво освітленими тут виглядають кілька персонажів. Це Янош Валушка, якого вважають міським божевільним. Йому 35 років, він задовільняється посадою листоноші, його вважають алкоголіком, помішаним на небі і зірках. Також Дьордь Естер, директор муз. училища в літах. Він відійшов від справ і вдома займається пошуком гармонії в музичних творах. Валушка носить йому обіди і вислуховує його розмови. Дружина Естера, пані Естер - велична громоподібна бабера. Естер вигнав її кілька років тому і вона виношує плани помсти, має амбітні плани щодо захоплення влади.

  В місто привозять неймовірний атракціон - цирк і фургон з китом, на який спішать подивитися всі городяни, а також темні постаті, які притягуються до нього як магнітом. Вони ж і влаштували неймовірний погром, послухавшись Герцога, таємничого і зловісного персонажа з цирку. Краснахоркаї не шокує читача величезною кількістю описів жахіть і страждань, лише натякає, але і цих натяків більше, ніж досить.

  У книзі величезна кількість метафор, алюзій, натяків і прихованих підтекстів, її не візьмеш з наскоку і не прочитаєш за кілька днів. Так само як і не напишеш короткий відгук. Радити не буду, для цієї книги треба підготовлений морально, досвідчений читач. Але воно того варте.

  4

  1K