Рецензия на книгу
Старосвітські батюшки та матушки
Иван Нечуй-Левицкий
Nina_M17 августа 2020 г.Зізнаюся, я все-таки люблю Івана Семеновича більше як автора "Миколи Джері" і вже зовсім обожнюю за улюблений твір із програми української літератури для школярів - "Кайдашеву сім’ю" . Але мені особисто було дуже цікаво подивитися на українське духівництво кінця ХІХ століття очима цього автора - сина священника й випускника духовної академії. Власне, за всіма законами тогочасного суспільного устрою, Іван Левицький мав би стати таким ото батюшкою, як герої його твору, узяти за дружину якусь попівну та й продовжити династію українських священників. Натомість його життя склалося зовсім інакше, а своє глибоке знання законів, за якими жило духівництво, знайшло свій відбиток у таких от творах.
Мушу сказати, духівництво того часу - абсолютно особливий світ. Священники (дуже часто - найосвіченіші люди на селі, що практично пов’язують звичайних неписьменних забобонних селян із Богом), здається, мали би бути моральними взірцями, проте на ділі маємо зовсім іншу картинку: життя батюшок і матушок сповнене хабарництва, обману, пияцтва, гульні та звичайних господарських клопотів. Власне, бачимо, що це такі ж люди, як і решта.
Книга видалася мені чимось схожою на твори Миколи Гоголя, адже описи свят та обрядів, що їх подає Іван Нечуй-Левицький, мають виразний український колорит. Та й написано про них із гумором. Дійсно цікаво читати не лише про сватання та родини, але й про обряди та звичаї, що характерні тільки для світу духівництва.Для тех, кто читает на русском
Признаюсь, я все-таки люблю Ивана Семеновича более автора "Миколи Джері" и уж совсем обожаю за любимое произведение из программы украинской литературы для школьников - "Кайдашеву сім’ю" . Но мне лично было очень интересно посмотреть на украинское духовенство конца XIX века глазами этого автора - сына священника и выпускника духовной академии. Собственно, по всем законам тогдашнего общественного устройства, Иван Левицкий должен стать таким вот батюшкой, как герои его произведения, взять в жены какую-нибудь поповну и продолжить династию украинских священников. Но его жизнь сложилась совсем иначе, а свое глубокое знание законов, по которым жило духовенство, нашло отражение в таких вот произведениях.
Должна сказать, духовенство того времени - совершенно особый мир. Священники (очень часто - самые образованные люди на селе, которые практически связывают обычных неграмотных суеверных крестьян с Богом), кажется, должны были быть нравственными образцами, однако на деле имеем совсем другую картинку: жизнь батюшек и матушек полна взяточничества, обмана, пьянства, кутежа и обычных хозяйственных хлопот. Собственно, мы видим, что это такие же люди, как и остальные.
Книга показалась мне чем-то похожей на произведения Николая Гоголя, ведь описания праздников и обрядов, которые подает Иван Нечуй-Левицкий, имеют выразительный украинский колорит. И написано о них с юмором. Действительно интересно читать не только о сватовстве и "родинах", но и об обрядах и обычаях, которые характерны только для мира духовенства.33421