Рецензия на книгу

• 

  Nodaywithout20 апреля 2012 г.

  Слава про подвиги Казанови дійшла й до нас.
  Про нього знято багато фільмів, серіалів та його образ використовують багато письменників ще й сьогодні.
  Слухала книгу в автомобілі. Обіцяю, що в майбутньому її обов’язково перечитаю та випишу всі цікаві цитати. Також обіцяю, що їх буде дуже багато.
  Боялася, що будуть описані сцени кохання (я такого не люблю), але мої побоювання не справдились.

  Книга – це мемуари, що написані самим Казановою про своє особливе життя.
  Він – симпатичний мужчина, який шукає пригод та жіночої ласки.
  Він цікавий, потішає публіку, з ним цікаво спілкуватись. Але він боїться насмішок над собою.
  Найбільш захоплюючим був період його перебування у тюрмі Пьомбі. Кілька років у камері без вікон, без світла, без співрозмовників.
  Камера була сира, темна та й із блохами, які сильно надокучали.
  Але найгіршим був період самотності. Немає кому слова сказати, кого потішити та з ким погорювати. Ці роки були самими важкими у житті.
  Тому й так хотілося на волю, до сонця, до тепла та мови.
  Розроблена втеча, тримала мене в напрузі.

  А дальше – Росія.
  Не сподобалось відношення до російських жінок. Я розумію, що були такі звичаї, але можна було й опустити це.
  Суть в тому, що жінка більше любить, якщо б’єш її.
  Я просто змушена була висказати свою думку з цього приводу.

  Багато коханок, більше 100, траплялися на його шляху. Всіх він любив, але вони йому надоїдали та змінювали одна одну.

  Отже, дана книга – це історичний пам’ятник життя Європи у 18 столітті.
  Рекомендую всім почитати.

  7 понравилось

  103