Рецензия на книгу

• 

  daphnia30 июля 2020 г.

  «Сфера» - це фейсбук другого покоління. Фейсбук, який поглинув всі ваші акаунти – на форумах, у відгуках товарів, чатах, блогах та відеоканалах. «Сфера» знає про вас все: де ви були, що їли, коли придбали останні квитки у театр тіней та чому вам не сподобався соус у шаурмячєчній на кутку. «Сфера» не має анонімних тролів – адже тут ваш справжній ай-ді, кредитна історія, документи та повний архів аналізів на яйцегліст, зібраних у молодшій групі садочка. «Сфера» прагне досконалості – вона прагне замкнутися. Вона прагне стати обов’язковою. Як чіп у зап’ясткових кістках ваших дітей – адже ви хочете бути впевнені, що із ними все добре, правда?

  «Сфера» - компанія, куди приходить працювати головна героїня Мей Голланд (спойлер – просто зразково-показова тупа курка у вакуумі) – робить із неї першого повністю прозорого лідера думок: людину, яка носить із собою камеру, постійно включену, навіть у сортирі (але без звуку, окей, най вже хоч посцить у тиші) і яка має демонструвати світові, який він прекрасний, коли наскрізь прозорий. Самі розумієте, у світі, де ви не маєте права навіть подрочити наодинці, про ніяку свободу вже не йдеться. Т – тоталітаризм із показово-усміхненим профілем.

  «Сфера» - це дітище одного лінивого генія, якому набридло пам’ятати купу паролей до різних акаунтів на різних платформах і він вирішив зібрати їх у одному місці. Потім до нього приєдналися ще два генії – продакшну та маркетингу – бо перший геній трішки не здатний спілкуватися із живими людьми довго, і все завертілося. І якщо ви вже читали це у книжці Девіда Кіркпатріка, то не дивуйтесь, у «Сфері» Еґґерса вторинності більш, ніж достатньо. І це той самий випадок, коли в автора не вийшло.

  Не вийшло зробити історію із подіями, тому він замкнувся у цифрах, гомерично нереальних (цікаво, автор сам хоча б розуміє, що за 45 хвилин написати більше 300 коментарів та дописів можна виключно у форматі «ҐЖІАитґ.ідвпитґє.в пдрщґ.вдпри.ґді а.ґдіаи.до», а одночасно до цього ще й на понад тисячу питань відповісти вийде із рівно тією ж користю та інформативністю?). У автора не вийшло зробити персонажів із характером, тому він подався до нагромадження квадратно-гніздових діалогів. У автора не вийшло із саспенсом, тому він притрусив цей свій вторинний бульйончик ще більшою кількістю цифр і психозів. Більше, більше психозів!

  Книгу чомусь вирішили назвати сучасним «1984», але, якщо сучасності там дійсно по вінця, то до 1984 «Сфері» ще замикатися й замикатися (каламбур). Так, я відмітила собі місцями просто ідеальну сатиру на поведінку міленіалів («До речі, хочу подякувати всім глядачам, які надсилали сумні смайлики тамтешньому урядові на знак протесту проти переслідування митця, а також проти обмежень інтернет-свобод. Ми відправили понад 180 мільйонів сумних смайликів лише з США, і, будь певні, це подіє на режим»), але аби претендувати на сучасний «1984» цього відверто замало.

  Не рекомендую, але й не відмовляю. Рейтинг поставила 4 з 10, бо замах був на тищу, а насипалося – на гріш.

  7

  369