Рецензия на книгу

• 

  giggster5 апреля 2012 г.

  Новітня історія Пакістану – це новітня історія Латинської Америки плюс іслам. Такі самі генерали весь час вплутувалися в політику, регулярно відсовуючи від державного корита корумпованих і недолугих політиків. Оскільки «Стыд» Рушді замислив як епічне полотно про країну, логічно, що вийшов твір, близький до «Сто років самотності» Маркеса (або, якщо вже бути зовсім точним, – до «Осіні патріарха»). Не знаю, чи це свідоме наслідування чи азіатська літературна традиція просто схожа, але є тут і магічні перетворення персонажів на золотокрилих ангелів з подальшим виходом в астрал, і дуже маркесівські повороти – так, одна з героїнь почала народжувати щороку дітей в арифметичній прогресії, поки не втомилася і не повісилася, є традиційні для Маркеса сюжетні флешбеки і флешфорвади. Або от який чудовий образ: на чолі служби держбезпеки стоїть ясновидець, який «творил чудеса: хватал злодеев еще до того, как те вершили свои черные дела». Втім, у Рушді все вийшло веселіше й іронічніше – справжні пригоди Ходжі Насреддіна по історії Пакістану. А на усю цю епопею накинуто, як покривало, Стид, який керує життям кожного благовірного мусульманина. І відчуття таке, ніби дія роману відбувається під ковдрою, де спека і задуха, в яких й копирсаються президенти, їхні дружини, місцеві святі, міські пліткарки, служниці-вогнепоклонниці й всі інші персонажі. Хоча не виключено, що на сприйняття вплинули наші теперішні погоди.

  2

  72