Рецензия на книгу

• 

  giggster

  4 апреля 2012

  Суміш Чехова, Достоєвського, Гоголя і трошки побутової демонології а ля Леонов. Життя затрапезного містечка зі своїми розвагами, серед яких – пити водку, влаштовувати карнавал, який закінчується бійкою, плювати на господарські шпалери, пліткувати, чи не переодягнена дівчина гимназист Саша, ходити один до одного в гості, грати в карти, знову пити водку і сватати Передонова (головного героя і чомусь головного жениха міста) своїй сестрі, доньці чи просто знайомій. Щось андріївське в атмосфері твору – безпросвітна тоска і песимізм: так було і так буде завжди. Практично повна відсутність позитивного героя. Сам головний герой – Передонов – тихо з'їжджає з глузду протягом всієї книжки. Якби не провінція, то його б упікли у психушку ще на перших сторінках, а тут – просто людина строга, з причудами, але і з принципами. А людина, між тим, боїться, що друг Володін шулерським шляхом займе його місце і стане Передоновим, бачить якихось злих недотимок скрізь і впевнена, що у стіні сидить споглядач, щоб донести Кому Треба, що в Передонова на поличці стояв томик Пісарева, а замість Пушкіна на стіні вісить портрет Міцкевича. Вороги скрізь...

  Сологуб працював над романом десять років, але й потім не припиняв редагувати – тільки з сьомого видання ми маємо "канонічний" текст. У коментарях до роману є пояснення, що саме у сьомому виданні Сологуб викинув деякі сцени, залишивши натяки на ситуації. Здається, від цієї недоговоренності, легкому позначенні розвитку роман тільки виграв.

  7 понравилось

  55