Рецензия на книгу

• 

  giggster4 апреля 2012 г.

  «Никого нельзя называть странным. А нужно называть просто норвежцем» – справедливо зауважує сам Лу. Втім, роман «Допплер» не просто про норвежців, а про диваків загалом. А на них, як відомо, і тримається світ.
  Головний герой, Андреас Допплер, вирішує кинути сім'ю і роботу, щоб жити у лісі. Та навіть поза межами цивілізації йому треба щось їсти, тому він вимушений вбити лосиху, у спадщину від якої йому дістається мале лосеня. Так вони і живуть – Допплер і лосеня Бонго. Але цивілізація не спить й активно наступає по всіх фронтах. Прихильники консервативної партії Хейре не дають спокійно розбивати намет. Важко діставати улюблене знижирене молоко. А ще Допплеру треба боротися з отруйними стрілами дитячої поп-культури, витісувати власний тотемний стовп, навчити Бонго норвезькій і усіма силами протидіяти намаганням доньки навчити його ельфійській мові...
  Фірмова «наївність» героїв Лу дозволяє кинути свіжим оком на всі дурниці, які нас оточують. Тема, звісно, не нова, але, на відміну від цілого оберемка викривачів сучасної цивілізації, Лу робить це без надриву, по-доброму і весело. Та й загалом, «цветы - наши сестры, а кони, орлы, не говоря уже о лосях, - братья!»

  2

  23