Рецензия на книгу

• 

  giggster4 апреля 2012 г.

  Дві цитати:

  «Космология оказывает на нас глубочайшее, почти гипнотическое, воздействие. Понимание того, как все происходило в начале, является, по крайней мере для некоторых из нас, наиболее близким прикосновением к тайне того, почему все это началось.»

  «Нильс Бор, один из первооткрывателей квантовой механики, однажды заметил, что если вы никогда не чувствуете себя ошеломленным, когда размышляете о квантовой механике, значит, вы не понимаете ее по-настоящему.»

  Якраз про мене. Гипнотичний вплив і «ошеломление» давно спонукали здійснити кавалерійську атаку на квантову механіку і новомодну теорію струн. Брайан Грін надав чудову можливість це зробити. Хоча місцями він впадає у пафосний екстаз з приводу улюбленої теорії струн (точніше М-теорії, яка ширше і включає в себе уже не тільки струни, але й n-брани та різні інші екзотичні об'єкті на рівні планківських розмірів) і сипле епітетами «потужна», «геніальна» (одним з батьків теорії він є сам), як популяризатор науки Грін може конкурувати з такими найкращими авторами цього жанру як Азімов чи Хокінг. Тому ця моя чергова атака на космологію виявилася вдалою. Пояснення, що їх навів Грін, додали розуміння складних і протилежних досвіду фізичних процесів. Скажімо, вперше зустрів таке пояснення про уповільнення часу при русі з прискоренням: кожен об'єкт у всесвіті рухається зі швидкістю світла і, щоб не порушувати обмеження загальної теорії відносності на максимальну швидкість – швидкість світла, будь-яке прискорення об'єкту в просторі має мінусуватися з часового виміру, де час, відповідно, уповільнюється для такого об'єкту.

  Яскраві і дотепні описи різноманітних квантових ефектів, зокрема і відомого експерименту з інтерференцією фотона, 11-вимірного простору, що лежить в основі М-теорії, як скручено і чому невидимі виміри у просторах Калабі-Яу, детальні описи, як можуть, на думку сучасних фізиків, діяти струни/брани. Загалом, Грін зумів відкрити для мого розуміння цілі нові шари космології. До речі, стала у нагоді і «Апологія математики» Успенського – хоча Грін прямо не згадує гипотезу Пуанкаре, але в поясненнях М-теорії вона використовується. Приємно було хоч тут відчути себе не таким дилетантом (між іншим, у зносках Грін по ходу розповіді наводить більш точні наукові пояснення описаних явищ – як правило, зрозуміти ці пояснення неможливо). Однозначно повернуся з часом до книжки.

  3

  105