Рецензия на книгу

• 

  Аноним4 апреля 2012 г.

  Чудова збірка, чудовий письменник. Читати ці неспішні, такі японські оповідання можна без перестанку і отримувати задоволення. І вчергове подивуватися, кому і за що роздають нобелівські премії.

  Якщо спробувати якось окреслити загальну тему цих творів Акутагави двадцятих років, то перше, що спадає на думку, –їхня «японськість». Звісно, те саме можна сказати про всю японську літературу, але чомусь подумалося під час читання, що тематика і атмосфера оповідань пов'язані з природнім процесом оцінки своєї японської сутності на тлі масованої вестернізації країни в ті часи. Період мейдзі уже, можна сказати, добігав свого фіналу, і прийшов час підбити підсумки, що корисного він привніс, а що повинно залишитися незмінним в японському характері, способі життя, світогляді. Напевно, ніщо краще не ілюструє це, як оповідання «Десятииеновая бумажка» – справжня енциклопедія японських понять про честь й гідність, розкриті через доволі побутову ситуацію – в одного вчителя немає грошей, інший пропонує йому в борг десять ієн. Але з цього в Акутагави виходить заплутане мереживо відчуттів, вчинків, їхніх мотивацій: возможно, это выглядит немного комично – причинять себе столько хлопот, преодолевать столько трудностей лишь ради того, чтобы сохранить честь.

  Серед оповідань є такі, які за радянських часів гарантовано потрапили б у число антиклерикальних, хоча такими, зрозумілло, не є: «Мадонна в черном», «Нанкинский Христос», «Усмешка богов». Хоча в них відчувається іронічне ставлення до християнства, але це іронія людини, яка віддає перевагу традиційним японським буддизму і сінтоїзму. Є сумне оповідання про те, як агресивне нове руйнує старе – «Куклы-хина».

  Можна згадати, як талановито вжився в образ російських класиків Толстого і Некрасова Акутагава у «Вальдшнепі». Або згадати фантасмагорії Гоголя у зв'язку з «Лошадиными ногами».

  Нарешті, окремо стоять дуже особисті твори, з яких зрозумілим стає душевний стан Акутагави тих років («Диалог во тьме», «Зубчатые колеса», «Сон», «Жизнь идиота»). Об'єднує їх фраза з «Зубчатых колес»: Жить в таком душевном состоянии – невыразимая мука. Неужели не найдется никого, кто бы потихоньку задушил меня, пока я сплю?

  Ось такий набір. Можна було б і про решту оповідань написати хоч пару слів, але занадто довгим тоді вийшов би відгук. А його, власне, можна звести до однієї фрази: жодного прохідного оповідання, все варто і цікаво почитати.

  6

  27