Рецензия на книгу
Последнее желание
Анджей Сапковский
McdarisMendicity25 июля 2020 г.Toss a coin to your witcher
Моє знайомство з відьмаком було дивним — спочатку я подивилася серіал, потім прочитала книгу. На відміну від серіального Ґеральта, цей значно дотепніший та логічніший. А ще, на відміну від того ж серіалу, у книзі справжній постмодерн із деконструкцією казок.
Збірку ніби цементує одне з оповідань, розбите на фрагменти. Це відчувається штучним прийомом, бо, власне, так і є — відьмак народжувся окремими короткими замальовками, а не монументальним епічним романом. Тож кожне з оповідань сприймається як окремий самостійний твір, але крізь них вимальовується зрозумілий та оригінальний всесвіт. Відьмаки полюють на потвор, потвор дедалі меншає, а людей більшає. Втім, це не означає, що світові від того легше. Ельфи вигнані зі своїх земель, Сонце сяє, але вже не так, Призначення смикає персонажів за мотузки. Щось буде.
Моє улюблене оповідання з цієї збірки — "Дещиця істини". Чомусь здається, що написати щось настільки витончене та сумне значно складніше, якщо це фентезі, тому я радію кожного разу, зустрічаючи такий твір.
Тішить також переклад Сергія Легези, особливо говірка мешканців Долини Квітів. Чомусь в уяві одразу виринає той рівненський мемний хлоп, що каже "Це мєрзость".
Це усе чудово, але мені усе ж не зрозуміло, чому відьмачий всесвіт став аж настільки культовим. Мабуть, щоб зрозуміти, доведеться читати наступні книжки циклу.
097