Рецензия на книгу

• 

  Melkij_Parazit28 июня 2020 г.

  Зря ты, Федя, для меня
  Мой народ - моя родня.
  Я без мыслей об народе
  Не могу прожить и дня!..
  Утром мажу бутерброд -
  Сразу мысль: а как народ?
  И икра не лезет в горло,
  И компот не льется в рот!
  Ночью встану у окна
  И стою всю ночь без сна -
  Все волнуюсь об Расее,
  Как там, бедная, она?

  Приблизно так минали дня Андрія Білозерського. Фольклорист, інтелігент, як сам він себе скромно назіває, джентельмен, надзвичайно вихована і освідчена людина, що готова вказувати на вади виховання всіляким там аристократам будь-де, будь-коли і будь-якими образливими словами, а все одно про білоруський народ і вдень і вночі думає. І так йому від тих невеселих дум сумно стає, словами не передати.

  Думки Білорецького нерадісні. Білоруська шляхта вироджується. Хоча скоріше цілком передбачувано спадкує від предків риси морального і фізичного виродження, про що свідчать чисельні портрети минулих поколінь у сімейних галереях, від вигляду яких вразливим дівчатам стає моторошно. Проте закони жанру невблаганні і у дванадцяти поколінь збоченців, психопатів, злодіїв, душогубів, вбивць, підступних зрадників і душевнохворих якимось дивом народжується остання представниця роду Яновських Надія - дівчина (інколи) вродлива, тиха, нервова, хвороблива і залякана. Проте щось від кровожерливих предків жевріє і в її душі:
  

  
  Ми гендлювали батьківщиною, продавали її хтивим сусідам, а селяни любили її, свою мачуху, і… здихали від безхліб'я. І хто звинуватить їх, коли вони візьмуть вила і встромлять їх нам у груди? Мені здається, що навіть через сто років, коли ми всі вимремо, коли нащадки цих нещасних випадково знайдуть шляхтича — вони матимуть повне право вбити його. Земля не для нас.

  Між іншим, щойно 17-річна панянка видала індульгенцію і вбивцям власних дітей. Кому як, мені стає моторошно. І залишимо без уваги запитання: хто прищепив дівчині, яка майже не спілкується із людьми з ішних прошарків суспільства, такі дивні думки? Батько-аристократ? Ось вони - вади домашньої освіти...

  Білоруські ж селяни вбогі, кривоногі, хворобливі, нужденні. Готові останню копійку пропити. В 25 літ уже старі діди. І лише наш головний герой Білорецький весь в білому, "ум, честь і совість" білоруської інтелігенції, на питання чи належить він до шляхти часом відповідає "так", часом - "ні", трохи зверхньо, з легкою відразою поглядає з висоти на всяких там вирожденців-аристократів, але за себе бере не 25-річну бабцю із сусіднього хутора, а шляхтянку старовинного роду. І, отримуючи, порівняно з Яновською, досить пристойні гроші на службі, чомусь у фінансовій підтримці того самого нужденного селянства або іншій благочинності не помічений. А що, зручно! Із кислою мармизою розмірковувати про абсолютну справедливість, але нічого при цьому не витрачаючи... "Все волнуюсь об Расее, Как там, бедная, она?"...

  Ідея готичниого роману в оздобі самобутності білоруської глибинки кінця 19 століття мене як читача неабияк привабила. Тут варто віддати автору належне - описи занедбаного маєтку Яновських Болотяні Ялини, який поволі дичавіє серед білоруських боліт, дуже колоритні й атмосферні. Старовинна садиба, яка поволі перетворюється на мальовничі руїни, нечисельні слуги, бідні селяни, що живуть в околицях, болота, старовинні зловісні легенди і незрозумілі події, що діються в маєтку... Проте насолоджуватися цією атмосферою мені довелося недовго. Дивно було б чекати готично-романтичної історії з життя шляхтянки і заїжджого подорожнього, та й написаної 1958 року у країні СРСР. Сумний приклад того як спотворює романтичну історію для підлітків про кохання, містику і любов до рідного краю слідування "лінії партії". Нажаль.
  

  
  Людина, як відомо, найсумлінніша до двадцяти п'яти років, у цей час вона органічно не терпить несправедливості, але молодь занадто прислуховується до себе, їй цікаво дивитися, як новими думками і почуттями (вона впевнена, що такого не думав і не відчував ніхто) вруниться душа.

  21

  1,6K