Рецензия на книгу
The Luminaries
Eleanor Catton
EslavaSabio27 июня 2020 г.ДОЧИТАЛА!
Салюти, фанфари, аплодисменти.
1866 рік. Нова Зеландія. Гокітика. Розпал золотої лихоманки.
У готелі «Корона» збирається дванадцятеро різних за походженням та соціальним статусом людей. Їх об’єднує одна справа. Одна таємниця. Одне вбивство. Кожен з цих чоловіків володіє певною інформацією, якщо скласти до купи всі відомості – можна докопатись до істини. Щоб розплутати цей клубок таємниць, доведеться прочитати всі 800 ст. На початку книги ми бачимо наслідки і саму таємницю, а вже в кінці все стає на свої місця. Зачароване коло. Я б не сказала, що тут є якась центральна проблема та історія, всього по-трішки, ніби салат «Цезар». Їси не все одразу, перемазане майонезом, а шматочок за шматочком.
Ще я не зрозуміла, чому на книжці стоїть позначка 18+. Окрім проститутки, я не побачила тут нічого такого, через що можна ставити цю позначку. І то, вважаю, що наявність в книзі жінки легкої поведінки не є підставою для позначки 18+. Загалом, часом дивувалась від Анни Везерелл, яка і була проституткою і від ставлення, яке виявляли до неї чоловіки. Ніде не бачила такого, де ледь не кожен другий чоловік був захоплений Анною, міг піти за нею на край світу, знаючи, чим жінка заробляє на життя. Це мене навіть повеселило.
Мабуть, кожен місяць у мене повинна бути книга довжиною у вічність. Із «Світилами» та ж сама історія. Читати було реально складно, не через те, що книжка нудна (хоча не без затягнутих і незрозумілих моментів), просто чи то переклад, чи то стиль авторки видався мені занадто нагромадженим. Тому і читалось повільно. Щодо кількості персонажів – їх справді вистачає. Натомість в Кінга все одно буває більше, то в принципі у «Світилах» не плуталась в персонажах. Зате сюжетні перипетії знатненько запудрили мої мізки, часом аж голова кипіла від них.
Книгу читала разом із клубом історичної та класичної книги. Уже дивлюсь однойменний серіал за книгою, поки що – захопливо.
3480