Рецензия на книгу

• 

  Аноним12 марта 2012 г.

  Звичайно ж, ви знаєте, що дитячі казки насправді не тільки для дітей. І що всілякі пундики і смаколики запросто можуть рости на деревах. І що Північний Полюс — то зовсім не умовне поняття, а величезний Крижаний дракон. І звичайно ж, зовсім немає сенсу мені вам казати, що як у щось із книги дуже повіриш — воно обов'язково оживе.
  Здавалося б, очевидні речі, а от читати про них раз по раз приємніше) «Книга Драконів» така мила, світла, навіть наївна, з абсолютною вірою у добро, така істинно казкова, з такими витонченими, тендітними малюнками, що у неї занурюєшся з головою, стаєш знову маленькою дитинкою із сяючими очима і крихітними пальчиками. І як тільки перегортаєш останню сторінку — перевертаєш назад і починаєш розглядати довершену у всіх сенсах обкладинку: лусочки шкіри, золоті кутики з коштовним камінням, масивний замок… Нескінченне задоволення)
  Читати дітям, аби сяяли їхні очі. Читати собі, аби стати маленькою дитиною. Читати, коли сумно, читати, коли сонячно. Читати)

  А ще всі домашні котики пішли від великих пухнастих і муркотливих драконів. От так :)

  16

  219