Рецензия на книгу

• 

  inferna_luna9 марта 2012 г.

  Тримаю перед собою книжку невеликого формату з триколірною обкладинкою. На перший погляд нічого особливого. Але простота – це саме те слово, яке найкраще характеризує стиль написання Акутагави. Ніякої поетики, нічого зайвого, жодних ліричних відступів і моральних настанов. Всі ідеали реалізму втілились за сто років після Cтендаля. Проте за цією видимою простотою прихована душа одного з найвеличніших світових класиків.

  В книжці лише 23 історії, 23 життя, включаючи самого Рюноске. За їхнім розташуванням можна прослідкувати й весь життєвий шлях автора. „Расьомон” – це історія розвитку людини, переходу від одного стану в інший. Так само й на початку життя Акутагава обирав свій шлях. Як і слуга, що, піднявшись по східцям брами, став злодієм, автор, переступивши через внутрішній моральний конфлікт, стає письменником. Після цілком серйозної новели з будистською філософією, читаємо „Ніс” – оповідку про монаха, що просякнута тонким гумором, хитросплетінням звичайних побутових проблем та духовних устремлінь.

  Роки життя Акутагави – це падіння завіси між заходом і Японією, напливу нових культурних віянь і насадження християнства в синтоїстському світі, роки російсько-японської та першої світової воїн, роки кризи імператорського правління. Все це глибоко переживає сам автор з його чуттєвою натурою. „Нанкінський Христос” і „Усмішка богів” оповідають про феномен японського християнства. Такі чудові замальовки, як „Вагонетка” та „Апельсини” сяють від любові Рюноске до звичайних людей без титулу і роду, прекрасних в своїй простоті.

  Що важливіше: життя людини чи мистецтво? Чи оправдані такі жертви? Ці питання піднімаються в „Пеклі”. Для нас, людей, що звикли до закладеної в Декларації норми про вищість людського життя це питання видасться диким, але…чи дійсно так важливо життя однієї людини? Чи, може, все-таки витвір мистецтва, на якому виховуються мільйони людей? „У країні водяників” сприймається на двох рівнях: перший – текст – казочка про водяних створінь, і другий – підтекст – країна водяників – нацистська Німеччина, душевнохворий „23” – люди, що бачили згубність нацистських ідей та агресію з боку Гітлера, ну і, відповідно, психлікарня – це світ, що закривав на це очі.

  Завершує збірку повість і остання сторінка „Життя ідіота” Акутагави. Його останній подих в нашому світі. У 35 років з тим же тонким гумором, присутнім у всій його творчості та незбагненною тугою пішов з життя геній неореалізму.
  Читайте й думайте над прочитаним...

  8

  743