Рецензия на книгу

• 

  EslavaSabio11 июня 2020 г.

  Через рік я знову повертаюсь у Лондон, який кишить привидами.
  Зустрічаюсь з Ентоні Локвудом, Джорджом Кабінсом та Люсі Карлайл.
  І поринаю у шалено-небезпечні пригоди!

  Друга частина із серії про Локвуда і його компанію ще більше занурює нас у фентезійний світ, вигаданий Страудом. Кожна наступна книга – сходинка, яка спонукає рухатись лише далі. Хочеться ще-ще-ще! Шкода, звісно ж, що наразі немає можливості прочитати цю серію українською повністю. Однак я просто фанатію від оформлення та перекладу книги. Це просто космос. Володимир Панченко, Іван Сулима – величезна любов.

  Локвуда та його друзів чекає нова пригода. Цього разу, мені здається, ще небезпечніша та загадковіша, аніж у попередній книзі. Маленьке розслідування перетворюється у надскладне завдання: потрібно знайти магічне дзеркало, яке наділене потужною енергетикою, може коїти страшні речі. А ще з’являється уже нас знайомий череп у банці (так-так, той з гарненької обкладинки), який щось шепоче і вигадує собі. Цікаво спостерігати, як поєднані фактично дві сюжетні лінії, до останнього не знаєш, в якому моменті вони перетнуться. Постійно відчувається шалена градація та динаміка. Приємною несподіванкою виявився фінал. Я б назвала його подвійним. Коли думаєш, що вже ніби й все, а тут тільки-но все починається… Тоді сторінки ще швидше шурхотять, хочеться ж дізнатись, ну щооо ж там!

  У «Черепі, що шепоче» нарешті хоч якось «розкриваються» та розвиваються головні герої. Виринають деталі з їхнього минулого, вони стають ще більш дружнішими, мають спільні цілі. Дуже сподіваюсь, що у наступних книгах ця тенденція не те, що зберігатиметься, а поглиблюватиметься, бо читач повинен дізнатись всі-всі таємниці, «розгадати» загадки головних персонажів.

  Я вже чекаю наступну частину, вірю, що вона буде ще більш приголомшливою.

  2

  66