Рецензия на книгу
The Institute
Stephen King
EslavaSabio27 мая 2020 г.«Ще один день у Раю»
Було би непогано, але це місце виявилось справжнісіньким пеклом. Інститут. Місце, де опиняються виняткові діти з надзвичайними здібностями. Іншими словами – вони вундеркінди із здатностями телекінезу і телепатії. Вони не розуміють, як опинились в цьому місці. Не знають, що буде з ними далі (себто після Інституту). Вони бояться. Живуть одним днем. Над ними проводять різноманітні досліди, нашпигують ін’єкціями, випробовують. Їм брешуть. Одні діти потрапляють до Інституту, інших забирають. Загалом – місце явно не з приємних. Навіть дорослому було б страшнувато там опинитись, а що вже говорити про дітей. Відверто кажучи, мені було бридко читати про те, що відбувалось з жителями Інституту. Ні, не моторошно, але достобіса неприємно.
Серед всіх цих вундеркіндів автор виділяє одного – дванадцятирічного Люка. Потрапляючи до Інституту, хлопчик не може змиритися з тим, що відбувається, підозрює, що коїться щось недобре. Зрозуміло, якщо є такий головний герой, як Люк, то все перевернеться догори ногами. Це очевидно. Однак справа в тому, як він це зробить. Добре, що Кінг не зациклився на одному Інституті, увівши ще цікаву сюжетну лінію про нічного патрульного. Ну зрозуміло, що ці лінії перетинаються. Як саме і коли – секрет. Бо таке треба читати.
І ще одна річ, яка просто розбиває серце. Післямова автора. Переважно, я не читаю післямову в книгах, або пробігаюсь очима, оскільки там не має ніц вартісного. Кінг здивував. Дуже. Тепер я не знаю, що краще: книга чи післямова до неї. Важко передати словами, яка вона сильна.
Люди, які читали/читають «Інститут» Кінга, поділяються на два типи: «о тааак, це просто краща книга евер», «Кінг уже не той». Варто розуміти - всім не вгодиш. А дядечку Кінгу, на хвилиночку, за 70. КАААРЛ, він вже дідо! Треба тішитись, що ми маємо змогу читати нові його книги, що він далі продовжує писати й радувати читачів із всього світу.
Люблю Кінга за багатогранність та можливість повністю поринути у його світи.
5106