Рецензия на книгу

• 

  Аноним16 мая 2020 г.

  Ця книга мене вразила і залишила, як маленьке кошеня, усвідомлювати цей світ і переставати боятись помилитись чи здатись комусь смішною. Це - як величезнй пазл, який починає складатись лише вкінці, і коли ти нарешті бачиш, в чому тут справа, хочеться перечитати все ще раз, вже з розумінням.

  Спочатку роман мені здавався квітесенцією всіх соціальних і проблем і проблем людства загалом, тому залишалося багатенько місця для інтерпретації.Дуже сумно і щемко описано тут абсолютно все. Мало не кожне речення містить прихований зміст, відкрити який і знову не поранитись видається неможливим.
  Це - шлях Оскара до примирення із смертю батька. Усі його "винаходи" так чи інакше відзеркалюють його внутрішній стан і думки, і спостерігати за цим в певний момент стає навіть моторошно.

  Не могла втриматись, щоб в голові не проводити паралелей між "Щиголем" Тартт. Проте це порівняння не виділило якусь одну з цих книг як кращу, а лише дало краще зрозуміти саме цей роман. Роман Тартт - чистої води реалізм, трагічний та правдивий. Роман Фоєра - набагато багатогранніший, і реального тут якраз дуже мало, тут все складається з почуттів, ідей, стиків одної особистості з багатьма іншими.

  Це обов'язково потрібно буде перечитати, коли я знов безпідставно думатиму, що я "завжди встигну зробити все, чого хочу."

  4

  484