Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv17 апреля 2020 г.

  Стільки я вже чула про цей неаполітанський квартет, що вирішила нарешті його прочитати. Першу книжку - кілька місяців тому, тепер дійшли руки до наступної. На жаль, третьої та четвертої ще не випустили. Вони лише в планах на цей рік, але через карантин ці плани можуть бути посунуті на невизначений термін. Тож важливо не забути, що там було, щоб можна було швидко включитися в наступні книжки.

  Я читала і поки що не зрозуміла, за що всі так люблять ці книжки. Може, це стане відомо далі? Може, далі характери героїнь розкриються так, що я теж буду казати, що це мастрід і книжка моєї душі?

  Але поки що бачимо Лілу і Лену. Час минає, їм уже по 20. Ліла нарешті завагітніла і народила хлопчика, але життя зі Стефано зовсім не таке безхмарне і омріяне. Ліла його не любить і врешті хоче покинути. Лену продовжує навчання, але часом незрозуміло, що підштовхує її вперед - жага до знань чи бажання бути кращою за Лілу. Вона закохується в Ніно, але без відповіді і довго мучиться, коли бачить, як Ніно і Ліла крутять роман. Врешті такий щасливий і омріяний шлюб Ліли завершується, вона переїжджає в бідняцький район, працює на м'ясній фарбриці і сама ростить сина.

  Пишуть, що це книга про дружбу. Якось не так я уявляю собі дружбу. Тут є бідність, безнадія, заздрість, конкуренція, але дружби тут дуже трохи. Герої непривабливі, ні за ким не хочеться слідувати, ні про кого не думати. Юнацькі мрії позаду, почалася сувора правда життя, бідність, безгрошів'я, жорстокість чоловіків до їхніх дівчат чи дружин. Шлюби з розрахунку і подружні зради.

  І все ж я чекаю на наступні частини, все сподіваюся, що я нарешті розкрию для себе магію цієї книги.

  3

  236