Рецензия на книгу

• 

  Аноним15 апреля 2020 г.

  Я цю книгу купила ще в 2017 році, коли вона тільки вийшла, поставила її на полицю і... старанно оминала весь цей час, бо добре пам'ятала, як пробувала прочитати Старшу Едду в часи юнацького захоплення творчістю гурту Manowar. Але карантин зробив своє діло і я почала розбирати свої книжкові завали. Яким же було моє здивування, коли я зрозуміла, що книга не тільки легко читається, а і не відпускає поспати. Ґейман відібрав найвідоміші скандинавські міфи і переказав їх доступною мовою, приправив гумором та згладив гострі кути. Тут опинились як веселі історії, наприклад, як Тора заміж видавали, так і похмурі про смерть Бальдра чи Раґнарьок. З них можна дізнатись, що боги Асгарду аж ніяк не були величними, мудрими та благородними створіннями. Вони були жорстокі, дріб'язкові та себелюбні. Їхня логіка часом лежить десь за межами людського розуміння. Чого дітей Локі від Анґрбоди лишили живісінькими, хоч знали, що коли настане Раґнарьок, вони зіграють далеко не останню роль, а з його ж дітьми від Сіґюн, які нікому нічого не зробили, вчинили так жорстоко? Та їм притаманні всі ті ж самі слабкості, що й людям. Вони кохають і ненавидять, обманюють і обманюються, творять і нищать, а тому виглядають дуже живими і читати про них цікаво.
  В будь-якому разі, ця книга прекрасно підходить для тих, хто не знайомий зі скандинавськими міфами або просто хоче освіжити пам'ять. Я б не радила її зовсім маленьким дітям, бо, хоч Ґейман явно обійшов більшу частину кривавих подробиць (ну в суворі часи ці міфи складались, що вже поробиш), жорстоких сцен все одно вистачає. От років з 12-13 буде те, що треба.

  9

  292